Пошана до культурної спадщини.Шапіро Максим Анатолієвич.
Анотація: Роби іншим те, що вони хочуть зробити тобі. Однак, бажано першим.
Човник пришвартувався до зорельота і пасажири зайняли свої місця, очікуючи спуску на планету. Джамар, намагаючись зберігати, як і належить чоловікові, байдужий та твердий вираз обличчя, пройшов поміж рядів і нарешті знайшов своє крісло. Його сусідкою праворуч виявилася літня жінка.
- Ви вперше спускаєтеся на нову планету, юначе? - усміхаючись, запитала вона?
Джамар, роздратований, що його недосвідченість так легко помітити, мовчки кивнув головою та відвернувся, показуючи, що не має бажання продовжувати розмову. “Як їй не соромно! - подумав він. - Літня жінка, а користується фарбами і навіть не покрила голову хустиною! Мабуть якась хвойда!”
Минуло ось уже більше як десять років, відколи люди з зірок прийшли на землю Мірджала, але жоден з вільних так і не звикся з їхніми ганебними звичаями. Кляті торгаші, що не знають честі! Хто б міг уявити - ці боягузливі барани купаються в розкошах, а вірні воїни животіють у бідності; змушені розпродавати свою землю і те, що в землі аби купувати всіляке бісівське причандалля з зірок. Але все ще зміниться, і він, Джамар, цьому посприяє! Правильно казав його дядько: зоряні люди мужності мають менше, аніж дівки. Май чоловіки з роду Джамара таку ж зброю, як у зоряних людей, чи принижувалися б вони торгівлею? Що може бути шляхетніше отримати своє за правом воїна або з честю загинути в бою і в Раю слухати співи, що долунають з Землі, прославляючи твою хоробрість? Але такої зброї рід не мав. Зате має тепер! Три літаючих човни, також трубочки, що вбивають світлом та жалять залізом. Вони придбали їх за ті гроші, що їм, як жебракам, кинули зоряні для купівлі їжі рабам, аби ті не передохли з голоду. Та хто ж винен, що рабів розплодилося стільки, що землі вже несила їх прогодувати? Хто своїми клятими зоряними чарами домігся того, що смерть більше не забирає в рабів їхніх дітей? А зараз рабів стало набагато більше, аніж вільних. І ці тварини весь час хочуть жерти! А деякі навіть знахабніли так, що помалу починають нарікати! Перебити б зайвих - та й годі, але ж ці потвори з зірок погрожують, що тоді не дадуть грошей! Та то пусте! Ось йому, Джамару, залишилося лише роздобути питво для літаючих човнів, і тоді ці боягузливі небожителі заплятять за все. Та й воювати вони не здатні. Хіба може добре воювати той, хто боїться смерті? А що означає зброя в руках воїна, який боїться її застосувати! Бо ж тоді це не воїн, а жалюгідна баба. Серед вільних воїнами стають з дванадцяти років. Ще всі чули, що на зоряних накладено прокляття - їм не можна вбивати воїнів молодших вісімнадцяти а також дівок. Тож, вони не посміють стріляти по літаючих човнах, якщо ними правитимуть воїни, що не досягли своєї вісімнадцятої весни. Та й дівок треба про всяк випадок набрати з собою побільше, та якомога молодших, щоб їхнє ж прокляття стало зоряним поперек горлянки. А коли й посміють стріляти, то й що - Рай відчинений для всіх воїв, незалежно від віку.
Дядько Джамара, Бгамір, знав звичаї людей з зірок краще за всіх. Він прожив серед них сім років. І навіть один рік у в’язниці. Сміючись, він згадував про ті часи.
Уявляєте, - розповідав він, - зіпсував їм якусь діваху під час гульби. Гарна була діваха, але ж хвойда - весь одяг просвічується, а під музику так і вертілася так і вигиналася. Тож я її хапаю за волосся й волочу з собою, а тут ця неміч якась підбігає та й починає на мене там щось кричати своєю пташиною. Я його трохи придушив. А на суді мені розповіли, що наші звичаї їм, щурам, зрозумілі, що вони їх поважають, але їхні звичаї - інші. Тож, хоч мені й належить відбути вісім років за дівку та за перебитий кадик її хазяїна, мені винесуть лише три роки, оскільки винен не я, а бідність нашої землі. Виявляється ці жаби посоромилися навіть заступитися як слід за свою хвойду, хоч там ще й приходив один їхній якийсь та все мені пояснював, що за їхніми правилами вона не хвойда, а чесна жінка. Я не сперечався з ним, що поробиш з цими зоряними телепнями, що не здатні відрізнити чесну жінку від хвойди? А в їхніх в’язницях життя краще, аніж в нашому родовому замку. І їжа поживніша, та й взагалі... І працювати не треба. Оце вони мене так хотіли залякати після того, як я просидів у полоні в земляній ямі Такшира? За рік прийшов до мене один із зоряних. - Чи зрозумів ти в чому був не правий, - питає. Я й збрехав йому, що зрозумів. Мене негайно ж випустили. За два роки до завершення терміну. Грошей дали з собою стільки, скільки на землі за півроку приносять три доми рабів.
Всі, хто слухав дядька дивувалися та починали сміятися над дурістю людей з зірок, бо ж відомо, що за зґвалтування чесної жінки належить саджати на палю, а коли то чиясь рабиня, то за її зґвалтування належить заплатити половину її вартості. А коштують гарні рабині багато... Замислившись, Джамар навіть не помітив коли човник приземлився. Побачивши, що люди виходять, він поспіхом підвівся та пішов слідом за ними.
Космопорт був величезним. Спершу його велич притиснула Джамара, але потім він нагадав собі, що багато імперій падали під копитами коней його пращурів, і він гордо попрямував до автобуса.
На митниці якийсь служка переглянув його документи, усміхнувся йому робленою усмішкою й почав зачитувати очевидно завчену промову.
- Ви перебуваєте на території Мірри, яка добровільно залишила Співдружність Демократичних Планет. Хоча наші закони майже повністю збігаються з законами Співдружності Демократичних Планет, однак, існують важливі відмінності, оскільки ми дотримуємося політики раціональної поваги до культурних надбань інших народів, і це встановлено законодавчо. Аби уникнути непорозумінь вам зараз покажуть короткий фільм, в якому пояснюються особливості нашого законодавства, заснованого на раціональній повазі до культурних традицій прибульців.
Після того митник натис на якусь кнопку, з бокових дверей вискочив молодий слуга і звернувся до Джамара:
- Ходіть, будь ласка, зі мною. Я проведу вас до кабінки для перегляду фільму.
Джамар пішов слідом, подумки усміхаючись - спробував би хто в його власному будинку йому, Джамару, наказувати, що він має поважати чиїсь традиції! Він позбавляв людей голови й за менші провини. Ні, ці зоряні люди й справді гірші за полохливих дівок. Народ рабів.
Світло в кабінці згасло й на екрані перед Джамаром з’явився герб Мірри.
- Мірра в односторонньому порядку дотримується всіх рішень Співдружності Демократичних Планет, - почав розповідати голос за кадром. - Такі, як постанова з дотримання прав людини, постанова про свободу слова, постанова про демократичні вибори, постанова про ведення звичайних бойових дій та інші. Особливістю Мірри є те, що всіх цих постанов Мірра дотримуватиметься доти, доки вони не почнуть суперечити основам раціональної поваги до культурних традицій інших народів. Як і члени Співдружності Демократичних Планет, Мірра має потребу в нових емігрантах. З іншого боку, різниця світоглядів та культурні відмінності поміж емігрантами та місцевим населенням призводять до значних потрясінь. Саме для запобігання цим потрясінням і було ухвалено закон про раціональну повагу до культурних традицій інших народів. Сьогодні ми з гордістю можемо зазначити, що згідно з даними незалежних міжнародних статистичних агенств, рівень злочинності в середовищі емігрантів та рівень злочинності проти емігрантів збоку місцевого населення є найнижчим на Міррі у порівнянні з усіма членами Співдружності Демократичних Планет. Закон про раціональну повагу до культурних традицій інших народів було ухвалено після повстання емігрантів з Аршара, яке потягло за собою числені жертви. Тоді на всепланетному референдумі у повній відповідності до демократичних засад його й було схвалено. Головними принципами, на які він спирається є...
Екран раптом яскраво спалахнув та згас. До кабінки зазирнув молодий слуга.
- Вийшов з ладу, - жалісливо пробелькотів він. - Щоб замінити знадобиться хвилин сорок. А мій робочий день добігає кінця...
Він злодійкувато роззирнувся.
- Може ви так пройдете? - тихо прошепотів він.
Джамар посміхнувся й залишив кабінку.
Ввечері того ж дня Джамар пив вино в одному з місцевих шинків. Питво для літальних човнів він придбав та надіслав без клопотів. Місцеві торговці за гроші продадуть тобі хоч матір рідну. До нього підійшов офіціант.
- Я дуже перепрошую, та чи не могли б ви пересісти за іншого столика? Як я вас і попереджав, цей столик було замовлено з десятої вечора, - звернувся офіціант до Джамара. Джамар спалахнув:
- Геть, раб!
- Але ж...
Джамар вискочив з-за столу та вдарив офіціанта в обличчя. Той упав. Джамар, нагнувшись, жбурнув м’ятими грошима в обличчя офіціанта та попрямував до виходу.
В камері попереднього ув’язнення було яскраво й тепло. Арештанти позабивалися по кутках, боячись кинути поглядом на Джамара після того, як він віддухопелив одного з них за те, що той не віддавав йому свою куртку. А Джамар спав собі на лавочці, вкрившись тією ж курткою. Увійшов охоронець, доторкнувся до його плеча. Джамар переломив йому руку.
Двері камери-одиночки відчинилися, і на порозі постав чоловік в діловому костюмі, з валізкою в руці.
- Вітаю вас, я уповноважений у ваші справі, - промовив він і подав руку для привітання. На руку Джамар не зважив.
- Коли мене відпустять? - запитав він.
- Як вам сказати, - зашарівся відвідувач, - ми щойно дізналися, що вас не було ознайомлено з нашими законами щодо раціональної поваги до культурних традицій інших народів. Запевняю вас, що всіх винних буде суворо покарано. Але, на жаль, незнання законів не звільняє вас від відповідальності та...
- Випустять мене коли? - повторив Джамар.
- Відразу після того, як вам повідрубують руки та відріжуть вуха й ніс за побиття вільного й ополченця, за вашою термінологією, а також за крадіжку, - відповів уповноважений, опустивши погляд.
- Як - руки?!, - зарепетував Джамар. - Та ви що?! Ви не можете! Мені ж достеменно відомо, що на вас закляття й прокляття! Називаються “торлірантність” та “кхуманісм”. Мені мій дядько розповідав, а він не брехатиме! І хто - вільний?! Слуга в шинку - вільний?! І що я вкрав? Куртку?! Але ж я її відібрав уже у в’язниці!
- Справа в тім, - затинаючись, відповів відвідувач, - що раціональна повага до культурних традицій в нашому законодавстві означає, що до негромадян у випадку скоєння ними злочинів, покарання замінюється на покарання прийняте в країні прибульця - за умови, що його було зазначено в законодавстві його країни і воно не є м’якшим за покарання, передбаченим у нас. Ось, власне, цей розділ. Він, швиденько відкривши валізку, дістав течку та поспіхом почав з неї читати:
- “Оскільки, ми вважаємо, що всі народи рівні та однаково розумні незалежно від своїх статків та традицій, то, відповідно, карне законодавство, а також закони й звичаї ведення війни, прийняті цими народами заслуговують на повагу, як свідомо ними обрані. І тому, шануючи культурні традиції цих народів, ми, залежно від обставин (тобто у тому випадку, якщо покарання за подібні вчинки в цього народу існує і є суворішим) дотримуватимемося їхніх законів та звичаїв у ставленні до злочинців чи під час ведення війни проти цих народів”.
- Уповноважений згорнув теку.
- Цей закон було ухвалено на Міррі після повстання емігрантів у столиці. Тоді емігранти з Аршару, перш ніж їх зупинила поліція, перебили в місті понад тисячу осіб за те, що під час їхньої священної щорічної молитви, нудисти влаштували театралізоване дійство, а сини Аршара сприйняли це як образу їхнього святого отця. А відтак і сам Аршар оголосив Міррі війну - і розпочав її знищенням туристичного космічного лайнера Мірри, на борту якого відбувалася дитяча олімпіада. Я, власне, завітав до вас з пропозицією. Справа в тім, що ваша країна напала на одну з наших торгівельних баз, тому ми були б вам вельми вдячними, якби ви погодилися - під контролем детектора брехні, звісно - розповісти нам, як, зазвичай, ваш рід веде війну. Як ваші воїни ставляться до полонених, мирного населення й таке інше? Нам би хотілося уникнути непорозумінь та...
Звіряче ревіння перервало промову уповноваженого. Джамар несамовито вив та бився головою об стіну камери. Він знав звичаї свого роду занадто добре.
Переклад здійснено спеціально для Хати-Читальні за першоджерелом з особистої літературної сторінки автора.
середу, 14 листопада 2012 р.
пʼятницю, 12 жовтня 2012 р.
Марк Твен. “Як я брав участь у передвиборчих перегонах за посаду Губернатора.”
-->
Кілька місяців тому мене, як незалежного кандидата, висунули на участь у виборах на посаду Губернатора славетного штату Нью Йорк. Я мав виступати супроти Пана Джона Т. Сміта та Пана Бланка Дж. Бланка. Десь в глибині я відчував, що мав я над цими шляхетними чоловіками одну суттєву перевагу, і то було – моє добре ім’я. Читаючи газети, можна було легко побачити: якщо вони колись і носили добре ім’я – то ті часи давно для них минули. Було очевидно, що за ці останні роки вони у повній мірі пізнали, що таке ганебні злочини. Але в ту саму мить, коли я піднесений потай насолоджувався своєю перевагою, в мені струменіло нечисте почуття, яке “каламутило” глибини мого щасливого єства; і це було – моє ж таки ім’я, що переходило з вуст в уста в безпосередній близькоcті з іменами таких людей як ці двоє. Моє занепокоєння дедалі зростало. Зрештою я написав про це своїй матері. Її відповідь була швидкою та гострою. Вона написала:
За все своє життя ти жодного разу не вчинив нічого, за що тобі мало бути соромно – жодного. Подивися в газети – подивися на них, зрозумій нарешті, що за люди ці Панове Сміт та Бланк, а тоді дивись сам, чи маєш ти бажання так опускатися до їхнього рівня та виходити проти них на бій перед очі всієї громади.
Саме таку думку мав і я! Тієї ночі я ні на мить не зімкнув очей. Однак, відступати я вже не міг.
Я дав остаточну згоду і мусив продовжувати боротьбу. За сніданком, знічев’я переглядаючи ранкові газети, я натрапив на ось цю замітку, і, запевняю вас, я ще ніколи не був настільки збентеженим.
ЛЖЕСВІДЧЕННЯ. – Можливо зараз, коли Марк Твен постав перед народом як кандидат на посаду Губернатора, він зглянеться пояснити як так сталося, що в 1863 році його, за свідченнями тридцяти чотирьох очевидців, засудили за лжесвідчення у Вакавак, Китайської провінції Кочінь; а метою його лжесвідчення було пограбування бідної місцевої вдови та її нужденної родини, відібрати у них ділянку всохлої землі – єдиного засобу до існування цих знедолених та зубожілих людей. Пан Марк Твен з обов’язку перед самим собою, як і перед великим народом, до виборчих прав якого він звертається, мусить дати чітке пояснення цьому випадку. Та чи він це зробить?
Мені здалося, що я зараз лусну від подиву! Таке жорстоке, бездушне звинувачення! Я ніколи не був ні в Кочіні, ні в Китаї! Я ніколи навіть не чув про Вакавак! Я не знав як відрізнити земельну ділянку від кенгуру! Я не знав що робити. Думки мої плуталися, я почувався безпорадно. Я вирішив, що нехай день протікає собі далі як є взагалі без моєї участі. Наступного ранку в тій же газеті було таке – не більше:
ПОКАЗОВО. - Пан Твен, хай не омине це вашої уваги, зберігає повну натяків мовчанку щодо лжесвідчення в Китайській провінції Кочінь.
[Зауваження. - Надалі, протягом всієї кампанії, ця газета посилалася на мене не інакше як “Ганебний Лжесвідок Твен”.]
Далі долучилася “Ґазетт”, надрукувавши ось таке:
ХОЧЕМО ЗНАТИ. - Чи зволить нарешті новий кандидат на посаду Губернатора пояснити деяким своїм шановним співвітчизникам (які мають нещастя за нього голосувати!) ту невеличку обставину, коли в його сусіда по кімнаті в Монтані час від часу пропадали невеличкі цінні речі, і доки нарешті всі ті речі випадково не знайшлися в самого ж Пана Твена, точніше в його “сховці” (серед скручених газет, поміж яких він ховав свій улов); люди були змушені надати йому дружню осторогу задля його ж добра, тож вони його надьогтили та, викачавши в пір’ї, пронесли на жердині, а опісля того порадили йому залишити вічну порожнечу на тому місці, яке він займав, живучи в таборі. Та чи він зволить?
Чи могло бути ще щось навмисно злостивіше? Я ж ніколи за своє життя не був у Монтані.
[Опісля цього, ця газета зазвичай називала мене: "Твен, Монтанський Крадій"]
Я почав відкривати газети з острахом, що дуже нагадувало б когось, хто зазирає під ковдру, маючи підозру, що під нею ховається гримуча змія. І одного дня мені на очі потрапило ось таке:
СХОПЛЕНИЙ НА БРЕХНІ. - Давши присягу, Майкл О’Фланаган, Есквайр з міста Файв Пойнтс, також Пан Снаб Рафеті та Пан Кеті Маліган, з Вотер Стріт, письмово засвідчили та постановили, що ница заява Пана Марка Твена про те, що оплакуваного дідуся нашого славетного прапороносця Бланка Дж. Бланка, було повішено за розбій на великій дорозі є не що інше, як огидна безпричинна БРЕХНЯ навіть без найменших ознак обґрунтування. Доброчесні мужі пригнічені, бачучи, як заради досягнення політичного успіху, дехто вдається до таких ганебних засобів як напад на мертвих, що упокоїлися в своїх могилах, - чинячи наклеп, оскверняють їхні славні імена. Коли ми думаємо який біль спричинила ця жалюгідна кривда невинним близьким та рідним покійного, то ми ледве стримали себе, щоб не закликати за собою розлючену та обурену громадськість, аби швидка та протиправна кара упала на голову наклепника. Але ні! Залишімо його у власній агонії його трухлявої совісті (хоча, якщо одержимі пристрастю кращі з представників громадськості в своїй сліпій люті випадково завдадуть тілесних ушкоджень наклепникові, то очевидніше за очевидне, що ніякі присяжні, жоден суд не візьмуться за покарання винних у цій справі).
Хитроплетиво останнього речення подіяло на мене так, що того вечора я замалим не вискочив з ліжка та далі – геть з хати через задні двері, доки “розлючена та обурена громадськість” не поглинула мене, в своїй праведній люті, ламаючи по дорозі меблі та вікна, а потім, по дорозі назад, згрібаючи собі все майно, яке принагідно можна винести. Одначе ж, можу, поклавши руку на Писання, заприсягнутися, що я ніколи не зводив наклеп на дідуся Пана Бланка. Бабільше: я ніколи раніше не чув про нього, навіть не згадував про нього до цього дня й години.
[Зауважу, що в подальшому та газета, уривок з якої я навів вище, завжди посилалася на мене як: “Твен, Рвач-Могильник”]
Наступна газетна стаття, що привернула мою увагу була ось ця:
ЛЮБИЙ КАНДИДАТ. - Пан Марк Твен, який збирався минулого вечора на віче виголосити таку нищівну промову під час зустрічі з Незалежними кандидатами, не з’явився в призначений час! В телеграмі від його лікаря йдеться, що його побили якісь втікачі, і що йому зламали ногу в двох місцях. Стражденний, він лежить зараз у страшній агонії і так далі, й так далі – безліч всяких тому подібних нісенітниць. Незалежні кандидати дуже старалася проковтнути ці жалюгідні відмовки і тепер вдають, що не знають істинної причини відсутності покинутої істоти, котру вони описують як свого прапороносця. Тим часом, певну особу, п’янезну до поросячого вереску, бачили минулого вечора, коли вона, ледве тримаючись на ногах, пробиралася до готелю, де зупинився Пан Твен. А тепер першочерговий обов’язок Незалежних – довести, що ця очманіла істота не той самий Марк Твен. Ну нарешті ми їх зловили! Це саме той випадок, коли далі ухилятися від відповіді вже аж ніяк не можна. Голос народу, що злився в гуркіт грому, питає – “ХТО ЦЕ БУВ?"
Це було неймовірно, зовсім неймовірно - як здалося на якусь мить, - що тут справді написали моє ім’я та пов’язали його з такою ганебною підозрою. Ось вже як три роки промайнуло над моєю головою, коли я востаннє куштував елю, пива, вина чи лікеру, чи чогось подібного.
[Самі бачите, який вплив справила на мене та пора, якщо скажу вам, що нове, впевнено припасоване мені ім’я “Пан Твен Біла Гарячка”, я зустрів без жодного докору сумління – хай там як, а я вже знав, з якою одноманітною відданістю ця газета до самого кінця зватиме мене саме так.]
До цього часу анонімні листи вже почали займати важливу частину моєї кореспонденції. Зміст був зазвичай:
Як там щодо тієї літньої жінки, яку ти копнув зі свого маєтку, коли вона просила в тебе милостиню? Допитливий Павл.
І таке:
Є ше шось таке, шо ти зробив, таке шо ніхто ни знає тілко я. Тибі краще самому нашкарябати все по правді, або ти побачиш це в газетах від Спритного Енді.
Це щоб ви собі уявляли. За бажання я б міг продовжувати, доки мій читач не перенасититься (надміру не задовольниться).
Незабаром головна Республіканська газета “переконала” мене, що хабарі я беру мішками, а передова Демократична газета “приліпила” мені справу з шантажем з обтяжуючими обставинами.
[Таким чином я набув собі ще два додаткових імені: "Твен Брудний Хабарник" та "Твен Нечистий Причіпляло".]
До цього часу ґвалт навколо мене з вимогою дати “відповідь” на всі ці висунуті мені огидні звинувачення здійнявся такий, що редактори та провідники моєї партії сказали, що подальша моя мовчанка обернеться для мене політичною згубою. Немов би наголошуючи на невідкладності їхнього заклику, наступного ж дня в газетах з’явилося ось таке:
СПОГЛЯНЬТЕ ЦЮ ОСОБУ! - Незалежний кандидат досі дотримується мовчанки. Тому що він не сміє говорити. Кожне висунуте йому звинувачення доведено більше, аніж уповні, і всі вони підтверджені та перепідтвержені його ж власною красномовною мовчанкою, що триває аж до цього дня. І залишиться він вічно осужденним. Погляньте на вашого кандидата, Незалежні! Погляньте на цього Ганебного Лжесвідка! Монтанського Крадія! Рвача-Могильника! Придивіться ближче до цього уособлення Білої Гарячки! Вашого Брудного Хабарника! Вашого Нечистого Причіпляли! Пильніше придивіться до нього, ретельно його зважте, а тоді скажіть, чи зможете ви віддати ваші чесні голоси за істоту, яка завдяки своїм огидним злочинам надбала собі низку таких ганебних титулів і навіть не сміє розкрити рота, щоб заперечити хоча б один з них!
Не залишалося вже ніякої іншої можливості вийти з цього становища, тож, у стані глибокого приниження, я налаштувався аби приготувати “відповідь” на ті численні необґрунтовані звинувачення та підлі й нечестиві неправди. Але мені так і не вдалося завершити це завдання, оскільки наступного ж ранку газета надрукувала нові жахіття, - свіжі надходження злоби, серйозно звинувативши мене у підпалі притулку для божевільних разом з усіма його мешканцями, тому що він псував мені краєвид з вікна. У мене почалася певного роду паніка. Потім з’явилося звинувачення в отруєнні мого дядечки – щоб заволодіти його власністю - з вимогами негайно ж відкрити його могилу. Я був не межі помутніння. А до купи додалося ще й звинувачення в тому, що я найняв беззубих та недієздатних старих родичів, щоб вони готували їжу в лікарні для покинутих дітей, коли я працював там наглядачем. Мене вже хитало – хитало! І нарешті, - як належна та відповідна кульмінаційна мить всьому цьому безсоромному переслідуванню та злостивості (неприязні), що випали на мою долю збоку протилежної партії, - дев’ятьох дрібних дітей усіх відтінків кольору та міри обірваності навчили, аби ті вибігли на трибуну під час мого виступу перед громадою і з вигуками “ТАТУ!” обійняли мене за ноги.
Я здався. Спустивши долу свої стяги, я відступив. Я не відповідав вимогам Губернаторських перегонів штату Нью Йорк, тож я надіслав листа про відкликання своєї кандидатури і з гіркотою в душі поставив у ньому свій підпис:
“Щиро ваш, колись пристойна людина, а зараз Марк Твен Г.Л., М.К., Р-М., Б.Г., Б.Х., та Н.П.”
---
Перекладено за виданням 1870 року спеціально для Хати-Читальні.
Марк Твен
“Як я брав участь у передвиборчих перегонах за посаду Губернатора.”
Грудень 1870
Кілька місяців тому мене, як незалежного кандидата, висунули на участь у виборах на посаду Губернатора славетного штату Нью Йорк. Я мав виступати супроти Пана Джона Т. Сміта та Пана Бланка Дж. Бланка. Десь в глибині я відчував, що мав я над цими шляхетними чоловіками одну суттєву перевагу, і то було – моє добре ім’я. Читаючи газети, можна було легко побачити: якщо вони колись і носили добре ім’я – то ті часи давно для них минули. Було очевидно, що за ці останні роки вони у повній мірі пізнали, що таке ганебні злочини. Але в ту саму мить, коли я піднесений потай насолоджувався своєю перевагою, в мені струменіло нечисте почуття, яке “каламутило” глибини мого щасливого єства; і це було – моє ж таки ім’я, що переходило з вуст в уста в безпосередній близькоcті з іменами таких людей як ці двоє. Моє занепокоєння дедалі зростало. Зрештою я написав про це своїй матері. Її відповідь була швидкою та гострою. Вона написала:
За все своє життя ти жодного разу не вчинив нічого, за що тобі мало бути соромно – жодного. Подивися в газети – подивися на них, зрозумій нарешті, що за люди ці Панове Сміт та Бланк, а тоді дивись сам, чи маєш ти бажання так опускатися до їхнього рівня та виходити проти них на бій перед очі всієї громади.
Саме таку думку мав і я! Тієї ночі я ні на мить не зімкнув очей. Однак, відступати я вже не міг.
Я дав остаточну згоду і мусив продовжувати боротьбу. За сніданком, знічев’я переглядаючи ранкові газети, я натрапив на ось цю замітку, і, запевняю вас, я ще ніколи не був настільки збентеженим.
ЛЖЕСВІДЧЕННЯ. – Можливо зараз, коли Марк Твен постав перед народом як кандидат на посаду Губернатора, він зглянеться пояснити як так сталося, що в 1863 році його, за свідченнями тридцяти чотирьох очевидців, засудили за лжесвідчення у Вакавак, Китайської провінції Кочінь; а метою його лжесвідчення було пограбування бідної місцевої вдови та її нужденної родини, відібрати у них ділянку всохлої землі – єдиного засобу до існування цих знедолених та зубожілих людей. Пан Марк Твен з обов’язку перед самим собою, як і перед великим народом, до виборчих прав якого він звертається, мусить дати чітке пояснення цьому випадку. Та чи він це зробить?
Мені здалося, що я зараз лусну від подиву! Таке жорстоке, бездушне звинувачення! Я ніколи не був ні в Кочіні, ні в Китаї! Я ніколи навіть не чув про Вакавак! Я не знав як відрізнити земельну ділянку від кенгуру! Я не знав що робити. Думки мої плуталися, я почувався безпорадно. Я вирішив, що нехай день протікає собі далі як є взагалі без моєї участі. Наступного ранку в тій же газеті було таке – не більше:
ПОКАЗОВО. - Пан Твен, хай не омине це вашої уваги, зберігає повну натяків мовчанку щодо лжесвідчення в Китайській провінції Кочінь.
[Зауваження. - Надалі, протягом всієї кампанії, ця газета посилалася на мене не інакше як “Ганебний Лжесвідок Твен”.]
Далі долучилася “Ґазетт”, надрукувавши ось таке:
ХОЧЕМО ЗНАТИ. - Чи зволить нарешті новий кандидат на посаду Губернатора пояснити деяким своїм шановним співвітчизникам (які мають нещастя за нього голосувати!) ту невеличку обставину, коли в його сусіда по кімнаті в Монтані час від часу пропадали невеличкі цінні речі, і доки нарешті всі ті речі випадково не знайшлися в самого ж Пана Твена, точніше в його “сховці” (серед скручених газет, поміж яких він ховав свій улов); люди були змушені надати йому дружню осторогу задля його ж добра, тож вони його надьогтили та, викачавши в пір’ї, пронесли на жердині, а опісля того порадили йому залишити вічну порожнечу на тому місці, яке він займав, живучи в таборі. Та чи він зволить?
Чи могло бути ще щось навмисно злостивіше? Я ж ніколи за своє життя не був у Монтані.
[Опісля цього, ця газета зазвичай називала мене: "Твен, Монтанський Крадій"]
Я почав відкривати газети з острахом, що дуже нагадувало б когось, хто зазирає під ковдру, маючи підозру, що під нею ховається гримуча змія. І одного дня мені на очі потрапило ось таке:
СХОПЛЕНИЙ НА БРЕХНІ. - Давши присягу, Майкл О’Фланаган, Есквайр з міста Файв Пойнтс, також Пан Снаб Рафеті та Пан Кеті Маліган, з Вотер Стріт, письмово засвідчили та постановили, що ница заява Пана Марка Твена про те, що оплакуваного дідуся нашого славетного прапороносця Бланка Дж. Бланка, було повішено за розбій на великій дорозі є не що інше, як огидна безпричинна БРЕХНЯ навіть без найменших ознак обґрунтування. Доброчесні мужі пригнічені, бачучи, як заради досягнення політичного успіху, дехто вдається до таких ганебних засобів як напад на мертвих, що упокоїлися в своїх могилах, - чинячи наклеп, оскверняють їхні славні імена. Коли ми думаємо який біль спричинила ця жалюгідна кривда невинним близьким та рідним покійного, то ми ледве стримали себе, щоб не закликати за собою розлючену та обурену громадськість, аби швидка та протиправна кара упала на голову наклепника. Але ні! Залишімо його у власній агонії його трухлявої совісті (хоча, якщо одержимі пристрастю кращі з представників громадськості в своїй сліпій люті випадково завдадуть тілесних ушкоджень наклепникові, то очевидніше за очевидне, що ніякі присяжні, жоден суд не візьмуться за покарання винних у цій справі).
Хитроплетиво останнього речення подіяло на мене так, що того вечора я замалим не вискочив з ліжка та далі – геть з хати через задні двері, доки “розлючена та обурена громадськість” не поглинула мене, в своїй праведній люті, ламаючи по дорозі меблі та вікна, а потім, по дорозі назад, згрібаючи собі все майно, яке принагідно можна винести. Одначе ж, можу, поклавши руку на Писання, заприсягнутися, що я ніколи не зводив наклеп на дідуся Пана Бланка. Бабільше: я ніколи раніше не чув про нього, навіть не згадував про нього до цього дня й години.
[Зауважу, що в подальшому та газета, уривок з якої я навів вище, завжди посилалася на мене як: “Твен, Рвач-Могильник”]
Наступна газетна стаття, що привернула мою увагу була ось ця:
ЛЮБИЙ КАНДИДАТ. - Пан Марк Твен, який збирався минулого вечора на віче виголосити таку нищівну промову під час зустрічі з Незалежними кандидатами, не з’явився в призначений час! В телеграмі від його лікаря йдеться, що його побили якісь втікачі, і що йому зламали ногу в двох місцях. Стражденний, він лежить зараз у страшній агонії і так далі, й так далі – безліч всяких тому подібних нісенітниць. Незалежні кандидати дуже старалася проковтнути ці жалюгідні відмовки і тепер вдають, що не знають істинної причини відсутності покинутої істоти, котру вони описують як свого прапороносця. Тим часом, певну особу, п’янезну до поросячого вереску, бачили минулого вечора, коли вона, ледве тримаючись на ногах, пробиралася до готелю, де зупинився Пан Твен. А тепер першочерговий обов’язок Незалежних – довести, що ця очманіла істота не той самий Марк Твен. Ну нарешті ми їх зловили! Це саме той випадок, коли далі ухилятися від відповіді вже аж ніяк не можна. Голос народу, що злився в гуркіт грому, питає – “ХТО ЦЕ БУВ?"
Це було неймовірно, зовсім неймовірно - як здалося на якусь мить, - що тут справді написали моє ім’я та пов’язали його з такою ганебною підозрою. Ось вже як три роки промайнуло над моєю головою, коли я востаннє куштував елю, пива, вина чи лікеру, чи чогось подібного.
[Самі бачите, який вплив справила на мене та пора, якщо скажу вам, що нове, впевнено припасоване мені ім’я “Пан Твен Біла Гарячка”, я зустрів без жодного докору сумління – хай там як, а я вже знав, з якою одноманітною відданістю ця газета до самого кінця зватиме мене саме так.]
До цього часу анонімні листи вже почали займати важливу частину моєї кореспонденції. Зміст був зазвичай:
Як там щодо тієї літньої жінки, яку ти копнув зі свого маєтку, коли вона просила в тебе милостиню? Допитливий Павл.
І таке:
Є ше шось таке, шо ти зробив, таке шо ніхто ни знає тілко я. Тибі краще самому нашкарябати все по правді, або ти побачиш це в газетах від Спритного Енді.
Це щоб ви собі уявляли. За бажання я б міг продовжувати, доки мій читач не перенасититься (надміру не задовольниться).
Незабаром головна Республіканська газета “переконала” мене, що хабарі я беру мішками, а передова Демократична газета “приліпила” мені справу з шантажем з обтяжуючими обставинами.
[Таким чином я набув собі ще два додаткових імені: "Твен Брудний Хабарник" та "Твен Нечистий Причіпляло".]
До цього часу ґвалт навколо мене з вимогою дати “відповідь” на всі ці висунуті мені огидні звинувачення здійнявся такий, що редактори та провідники моєї партії сказали, що подальша моя мовчанка обернеться для мене політичною згубою. Немов би наголошуючи на невідкладності їхнього заклику, наступного ж дня в газетах з’явилося ось таке:
СПОГЛЯНЬТЕ ЦЮ ОСОБУ! - Незалежний кандидат досі дотримується мовчанки. Тому що він не сміє говорити. Кожне висунуте йому звинувачення доведено більше, аніж уповні, і всі вони підтверджені та перепідтвержені його ж власною красномовною мовчанкою, що триває аж до цього дня. І залишиться він вічно осужденним. Погляньте на вашого кандидата, Незалежні! Погляньте на цього Ганебного Лжесвідка! Монтанського Крадія! Рвача-Могильника! Придивіться ближче до цього уособлення Білої Гарячки! Вашого Брудного Хабарника! Вашого Нечистого Причіпляли! Пильніше придивіться до нього, ретельно його зважте, а тоді скажіть, чи зможете ви віддати ваші чесні голоси за істоту, яка завдяки своїм огидним злочинам надбала собі низку таких ганебних титулів і навіть не сміє розкрити рота, щоб заперечити хоча б один з них!
Не залишалося вже ніякої іншої можливості вийти з цього становища, тож, у стані глибокого приниження, я налаштувався аби приготувати “відповідь” на ті численні необґрунтовані звинувачення та підлі й нечестиві неправди. Але мені так і не вдалося завершити це завдання, оскільки наступного ж ранку газета надрукувала нові жахіття, - свіжі надходження злоби, серйозно звинувативши мене у підпалі притулку для божевільних разом з усіма його мешканцями, тому що він псував мені краєвид з вікна. У мене почалася певного роду паніка. Потім з’явилося звинувачення в отруєнні мого дядечки – щоб заволодіти його власністю - з вимогами негайно ж відкрити його могилу. Я був не межі помутніння. А до купи додалося ще й звинувачення в тому, що я найняв беззубих та недієздатних старих родичів, щоб вони готували їжу в лікарні для покинутих дітей, коли я працював там наглядачем. Мене вже хитало – хитало! І нарешті, - як належна та відповідна кульмінаційна мить всьому цьому безсоромному переслідуванню та злостивості (неприязні), що випали на мою долю збоку протилежної партії, - дев’ятьох дрібних дітей усіх відтінків кольору та міри обірваності навчили, аби ті вибігли на трибуну під час мого виступу перед громадою і з вигуками “ТАТУ!” обійняли мене за ноги.
Я здався. Спустивши долу свої стяги, я відступив. Я не відповідав вимогам Губернаторських перегонів штату Нью Йорк, тож я надіслав листа про відкликання своєї кандидатури і з гіркотою в душі поставив у ньому свій підпис:
“Щиро ваш, колись пристойна людина, а зараз Марк Твен Г.Л., М.К., Р-М., Б.Г., Б.Х., та Н.П.”
---
Перекладено за виданням 1870 року спеціально для Хати-Читальні.
середу, 13 червня 2012 р.
Сім засад здорової громадської політики.
Сім засад здорової громадської політики.
Зауваження до Економічного Клубу Детройта
Лоренс В. Рід, видано 29 жовтня, 2001
Переглянуто, червень 2006
Коли я вперше виходив на подіум, щоб прочитати свою доповідь, надруковану тут, я виступив зі зверненням до Детройтського економічного клубу, всесвітньо визнаного форуму з обміну ідеями. Я вроджений оптиміст, це престижне місце зустрічей є дуже популярним, але я не міг уявити, яку увагу привернуть до себе "Сім Засад Здорової Громадської Політики" у наступні дні та роки.
Я підрахував, що читав це звернення десь у сотні різних місць, ймовірно, у двадцяти штатах та з десятку країн за кордоном. Текст перекладено щонайменше дванадцятьма мовами, зокрема, китайською, корейською, іспанською та суахілі. Виверт, дивовижніший, ніж у фантастиці, трапився, коли мене запросили прочитати цю промову у Пекінському народному університеті. Читачі, знайомі з моїми поглядами або з Сімома засадами, без сумніву, будуть вражені такою іронією (і перемогою, що прямо пов’язана з поширенням мною цих засад) тепер у самому серці найбільшої комуністичної держави.
Чому ж зацікавленість "Сімома засадами здорової громадської політики" перевершила усі сподівання? Озираючись назад, припускаю, так сталося через те, що я вклепався в азартну гру, написавши це звернення і потім виступивши з ним. Тоді я починав промову перед слухачами так: "Я знаю, що у Клубі (Детройтський економічний клуб) зачитували свої звернення багато лідерів уряду, бізнесу та академічних установ – звернень на тему політики, і дещо ґрунтовніше про нагальні проблеми сьогодення, починаючи з транспорту, закінчуючи освітою, охороною здоров’я та іншими важливими темами. У центрі громадської політики "Макінак" нашою спеціалізацією є проведення досліджень та надання важливих порад з питань політики сьогодення, тож я збираюся працювати тут сьогодні саме з цим.
"Але, трохи поміркувавши, я вирішив натомість відступити на крок від якоїсь окремої дріб’язкової проблеми та запропонувати вам щось інше: широким мазком пензля окреслити підхід, придатний для розгляду будь-якої проблеми. Я хотів би, щоб усі ми подумали про певні фундаментальні речі, основи основ концепцій, що спираються на багатовіковий досвід та економічні знання. Це, на мою думку, вічні засади, які й покликані вибудовувати інтелектуальне тло, тому що ми діємо як політичні управлінці – і в уряді, і поза ним".
Той відгук, який отримала ця доповідь того дня і впродовж наступних років, наводить на думку, що десь глибинно люди цінують серйозну спробу вирішити важливі питання. Вони визнають ті засади, які можна висловити простими словами – простими, а не обов’язково спрощеними.
Крім того, вони визнають, що підхід до питань із відкритим розумом не означає підхід з порожньою головою. Зрештою, ми навчилися дечого за століття. Це не метання малограмотних, яке спонукає нас беззастережно погодитися, що сонце сходить на Сході. Це не сліпа ідеологія, яка каже нам, що уповноважена республіка вища за диктатуру чи монархію. Загальне припущення, що приватна власність та вільна ринкова економіка вищі за державну власність та центральне планування, - вже навіть не думка, а радше усталена істина для людей, які цінують розум, логіку, факти, наочність, економіку як науку та досвід.
Сім засад здорової громадської політики, якими я хочу з вами поділитися – це опорні колони вільної економіки. Ми можемо мати різне бачення того, як саме застосувати будь-яку з них до певної проблеми, але Засади самі по собі, я вірю, – є сталими істинами.
Ці Засади вигадав не я. Я лише зібрав їх докупи і сформулював. Вони не є єдині опорні колони вільної економіки, чи єдині сталі істини, вони насправді лише забезпечують тверде підґрунтя. На мій погляд, якби наріжний камінь кожного штату та федеральної будівлі прикрасити цими Засадами – і, що ще важливіше, – якби кожен законодавець розумів і непохитно їх дотримувався, – ми б мали набагато сильніший, набагато вільніший та щасливіший народ з набагато кращим урядом.
Перша
Вільні люди не є рівними, а рівні люди не є вільними.
Спершу я хотів би пояснити, про яку саме "рівність" ідеться у цьому висловлюванні. Я не посилаюся на рівність перед законом – поняття, що рішення суду винна особа чи не винна у порушенні закону ґрунтується лише на тому, вчинили ви це порушення чи ні. Ваша расова приналежність, стать, статки, віросповідання не мають нічого спільного з висновками суду. Це важлива підвалина західної цивілізації, і хоча нам ще далеко до ідеалу, та сумніваюсь, що тут знайдеться хтось, хто заперечуватиме саму концепцію.
Ні. "Рівність", на яку я посилаюся – це рівність у доходах та матеріальних статках – те, що ми заробляємо та можемо собі придбати на ринку економічних взаємин, роботи та обміну. Я кажу про економічну рівність. Візьмімо цю першу Засаду та розбиймо її на дві складові.
Вільні люди не є рівними. Коли люди вільні бути самими собою, можуть самі вирішувати власну долю, присв’ячувати себе покращенню власного буття та буття своїх родин, – результатом, в умовах ринкових взаємин, не буде рівність наслідків. У людей буде різний рівень доходів і вони матимуть різний рівень статків. Тоді як дехто бідкається через цей факт і веде скорботні балачки про "прірву між багатими та бідними", я вважаю, що коли люди можуть бути самими собою у вільному суспільстві – це прекрасно. Кожен з нас неповторний, з безліччю відмінностей від будь-якої іншої особи живої чи мертвої. З якого дива нам ще щось придумувати на ринку, щоб мати тотожні результати?
Ми різні в питанні наших здібностей. Дехто має більше за інших чи корисніші здібності. Дехто не досяг своїх вищих здібностей, навіть проживши півжиття, або ж і зовсім не встиг. Меджик Джонсон - талановитий баскетболист. Чи здивує когось те, що він заробляє на баскетболі більше грошей, ніж заробив би я? Віл Келлог не знав про свої неймовірні підприємницькі та ринкові здібності до 46 років, доки не розпочав власну справу, заснувавши Келлог Компані, а до того він виконував різну чорну роботу, працюючи на свого старшого брата за 25 доларів на тиждень у санаторії Беттл Крік.
Ми різні у питанні нашої старанності, нашої готовності працювати. Хтось працює більше, довше і з раціональнішим підходом, аніж інший. Це і спричиняє ту велику різницю в тому, як інші оцінюють зроблене нами і наскільки більше вони готові за це заплатити.
Ми також різні у питанні заощаджень. Візьмуся стверджувати: якби президент міг, луснувши пальцями, зрівняти нас у доходах та багатстві цього ж вечора, то ми до ранку все одно знову стали б не рівними, тому що одні з нас заощаджували б, а інші б тринькали. Це три причини, але в жодному разі не єдині три причини, чому вільні люди просто ніколи не будуть рівними економічно.
Рівні люди не є вільними. Друга половина моєї першої Засади насправді веде нас аж до першооснов. Покажіть мені будь-де на планеті народ, серед якого панує економічна рівність, і я вам покажу вельми підневільний народ. Чому?
Єдиний спосіб, у який можна було б більш-менш зрівняти людей у доходах та багатстві в окремо взятому суспільстві – це приставити пістолет до голови кожному. Буквально кажучи, довелося б застосовувати силу, щоб урівняти людей. Довелося б видавати розпорядження, підкріплені гільйотиною, шибеницею, кулями чи електростільцем. Розпорядження приблизно такого змісту. Не перевершуй себе. Не працюй більше чи краще за сусіда. Не заощаджуй мудріше, аніж хтось там іще. Не випускай новий продукт на ринок. Не поставляй товар чи послугу, яких люди хотітимуть від тебе більше, ніж будь-що від твого конкурента.
Повірте, ви не захочете жити у суспільстві з такими наказами. Камбоджа під час правління комуністичних червоних кхмерів наприкінці 1970-х дуже наблизилася до такого, і результатом було майже два мільйони загиблих з восьми за неповні чотири роки. Крім владної еліти, решта народу тієї скорботної землі у той час жила десь на рівні кам’яного віку.
Який же висновок цієї Засади? Не чіпляйтеся до відмінностей у доходах, які виникають від того, що люди можуть бути самими собою. Якщо ці відмінності виникають від штучних політичних перепон, то позбудьтеся тих перепон. Але не намагайтеся змішати нерівних людей в якусь однорідну масу. Вам ніколи це не вдасться, а ваші спроби призведуть до спустошення.
Непосильні податки, наприклад, не зроблять людей рівнішими, вони лише змусять працелюбних та промітних переїхати в інше місце або змінити вид діяльності, а це одночасно збіднить багатьох, хто мав би користь від їхніх вмінь та винахідливості. Як сказав Авраам Лінкольн: "Неможливо витягти когось одного нагору за рахунок опускання іншого".
Друга
Що належить вам, про те ви й дбаєте; що не належить нікому, або належить усім – занепадає.
Це є самою сутністю магії приватної власності. Вона дуже добре пояснює розпад соціалізованих економік в усьому світі.
У колишній совєцькій імперії уряд проголошував вищість центрального планування та державної власності. Вони хотіли скасувати або хоча б мінімізувати приватну власність, бо їм здавалося, що приватна власність – це куркульство та контрпродуктивність. З урядом на чолі, стверджували вони, ресурси використовуватимуться на благо кожного.
Що колись було фермерським продуктом, стало "народним продуктом" і народ почав голодувати. Фабрика, що колись належала підприємцеві, стала "народною фабрикою", а те, що виробляли люди, було таким мотлохом, що годі було знайти ринки збуту за кордоном.
Тепер ми знаємо, що колишня совєцька імперія породжувала одного економічного каліку без рук, без ніг услід за іншим; рухалася від однієї екологічної катастрофи до іншої. Такий урок соціалістичних дослідів. Соціалісти лише самозакохано розповідають, що для приготування яєшні треба розбити кілька яєць, але самі вони ніколи не готують яєшні. Вони лише б’ють яйця.
Якщо ви гадаєте, що ви добре вправляєтеся з власністю, підіть поживіть у чиїйсь хаті, чи покеруйте чиєюсь машиною з місяць. Запевняю вас: за той час ні чужа хата, ні чужа машина не стануть схожими на ваші.
Якщо ви хочете взяти ті мізерні ресурси суспільства і викинути їх на вітер, – все, що вам потрібно – це відібрати їх у людей, які їх створили чи заробили, і передати під керівництво певної центральної влади. Одним помахом сокири, ви, таким чином, зруйнуєте усе. Сумно визнавати, але уряди на всіх рівнях постійно приймають та поширюють закони, які підривають право на приватну власність, соціалізують власність завдяки тактиці "салямі" – одне кружальце за раз.
Третя
Здорова політика вимагає, щоб ми розглядали далекі перспективи разом з усіма людьми, а не найближчі – із кількома особами.
Може й правда, як заявив одного разу британський економіст Джон Мейнард Кейнз, що "у далекій перспективі ми усі - трупи". Але це не має бути ліцензією на політику, завдяки якій кілька осіб зараз почуваються добре, шкодячи багатьом завтра.
Можна пригадати багато таких політик. Коли Ліндон Джонсон розкрутив Велику спільноту у 1960-х, тоді думали, що багато хто матиме користь від чека соціальної допомоги. Зараз уже відомо, що у "повзучій" перспективі, федеральне право на соціальну допомогу сприяло поширенню незайнятості, розбивало сім’ї, призводило до залежності та безнадії серед усіх поколінь; це коштувало платникам податків цілих статків, посприяло виникненню шкідливих культурних патологій, над подоланням яких працюватимуть цілі покоління. З іншого боку, також політика обмеження витрат та урядового зростання, – коли спочатку декілька осіб розбагатіють – з’їдали живцем національну економіку та моральні устої за якісь десятиліття.
Ця Засада – фактично заклик, щоб ми ретельно все обмірковували. У ній ідеться, що ми не повинні судити побіжно. Якщо грабіжник йде від банку до банку, цуплячи усю готівку, до якої лише дотягуються його руки, а потім все те витрачає у місцевому супермаркеті, ви ж не вдаватиметеся в роздуми чи треба вам переконувати власників тих магазинів в тому, що той хлопець стимулює економіку.
Маємо не забувати, що сьогодні – це завтра, на яке вчорашні політики-невдахи нам казали не зважати. Якщо ми хочемо бути відповідальними дорослими людьми, ми не можемо поводитися як малі діти, які знають лише власне "Я" та "тут і негайно".
Четверта
Якщо ви заохочуєте до чогось, ви маєте від того більше; якщо знеохочуєте від чогось – маєте менше.
Ми з вами, як людські, істоти є створіннями стимулів та перешкод. Ми відгукуємося на стимули і перешкоди. Вони впливають на нашу поведінку і інколи дуже потужно. Політичні управлінці, які забувають про це, робитимуть дурниці – такі як стрімке підвищення податків на якусь діяльність, разом з тим очікуючи, що люди робитимуть стільки ж, як робили до того, неначе платники податків – це якісь вівці, що вишикувалися у черзі на стрижку.
Пригадуєте коли Джордж Буш (перший із них) під тиском зрікся своєї обіцянки, яку давав у 1988 році - "Жодних нових податків!"? Ми провели марші проти високих податків у 1990-му. Серед інших рішень було і стрімке підвищення Конгресом податку на човни, літаки, коштовності у тому ж пакеті законів. Законодавці гадали: оскільки багатії купують такі речі, то й "хай собі мають", але з підвищеним податком. Очікувалися надходження у розмірі 31 мільйона доларів упродовж першого року після запровадження цього податку на ті три речі. Тепер нам відомо, що підвищені збори дали лише 16 мільйонів доларів. А розщедритися довелося на 24 на допомогу з безробіття, бо багато людей були просто викинуті з роботи у тих галузях, де підвищили податки. Лише у Вашингтоні, округ Колумбія, де законодавці часто забувають про важливість стимулів, можуть очікувати надходжень у розмірі 31 мільйона доларів, насправді отримати 16 і витратити 24, щоб усі подумали, як усім стало добре.
Хочете порозбивати сім’ї? Запропонуйте чек із більшою сумою соціальної допомоги, коли батько покидає родину. Хочете зменшити заощадження та інвестиції? Подвойте на них податки і прикрасьте все це податком на приріст капіталу. Хочете, щоб люди менше працювали? Оподаткуйте їхню роботу так, щоб люди вирішили, що дешевше не працювати.
Сьогодні і в державних, і у федеральних законодавчих органах, забагато уваги приділяється питанню, що робити з дефіцитом, який виник через спад виробництва, та зменшення надходжень. У Центрі “Макінак” ми дуже сподіваємося, що уряд зобов’язаний зреагувати на такий стан справ точно так, як ви, як я, як сім’ї усієї країни реагують на подібний стан: скорочення витрат. Це особливо актуально якщо ми хочемо стимулювати ослаблену економіку, щоб з’явилися нові робочі місця і надходження збільшилися. Коли пацієнт хворий, то лікар не робить йому кровопускання.
П’ята
Ніхто не витрачає чужі гроші з такою ж обережністю як власні.
Чи дивували вас ті історії про молотки за 600 доларів та унітази за 800, які інколи закупляє уряд? Можна пройти цю землю вздовж і впоперек, не знайшовши ані душі, яка б сказала, що з радістю точно так потратила б і свої гроші. Однак, подібне марнотратство частенько трапляється в уряді, інколи в інших прошарках суспільства. Чому? Тому що, як не крути, а витрачальник витрачає чужі гроші.
Економіст Мілтон Фрідман колись добре попрацював над цим питанням і зазначив, що існує лише чотири способи витрачання грошей. Коли ви витрачаєте власні гроші на себе, то інколи, вельми рідко, припускаєтеся помилок. Але їх не багато і вони виникають дуже рідко. Зв’язок між заробляльником грошей, витрачальником, і отримувачем зиску дуже тісний, прямий і миттєвий.
Коли ви витрачаєте власні гроші на купівлю подарунку для когось, ви заохочені мати якусь користь від власних грошей, але, зрештою, ви не обов’язково отримаєте те, чого насправді хоче чи цінить отримувач.
Коли ви витрачаєте чужі гроші, щоб щось собі купити, наприклад, обід на кругленьку суму, ви певним чином заохочені придбати якісну їжу, але немає сенсу економити.
Нарешті, коли ви витрачаєте чужі гроші, щоб купити щось для когось, то зв’язок між заробляльником, витрачальником та оримувачем найвіддаленіший, – а потенціал лиха та марнотратства найбільший. Уявіть собі це так – хтось витрачає чужі гроші на когось. Саме цим весь час і займається уряд.
Але ця Засада не лише коментар про уряд. Я пригадую часи, десь у 1990-х, коли Центр "Макінак" уважно придивлявся до Мічіганської Освітянської Асоціації та їхньої заяви, що допускатимуть до себе підрядні організації шкільного обслуговування (автобуси, харчування, охорона) будь-коли, будь-де лише через тендери. Ми виявили, що на шикарній штаб-квартирі МОА, що розкинулася в Іст Ленсінґу, ця профспілка не мала власних профспілкових робітників з повною зайнятістю – ні двірників, ні облуги зі сфери харчування. МОА передала усі свої кафетерії, охорону, безпеку, поштові пересилки зовнішнім приватним підрядникам, і троє з чотирьох не входили до профспілки.
Отже МОА – найбільша профспілка поварів, двірників, водіїв автобусів та вчителів у штаті – робила зі своїми грошима лише одне, показуючи усім щось дуже незвичне стосовно витрачання громадських грошей з податків. Ніхто – повторюю, ніхто – не витрачає чужі гроші з такою ж обережністю як власні.
Шоста
Уряд не має нічого, щоб комусь щось дати, хіба якщо спершу у когось відбере; а уряд, достаньо великий, щоб дати вам все, що забажаєте – також достаньо великий, щоб забрати у вас все, що маєте.
Це не якась радикальна, ідеологічна, протиурядова заява. Просто ось так воно все й влаштовано. В ній цілі томи про, власне, природу уряду. І вона довершеним чином збігається з філософією та задумом Засновників Америки.
Вже було сказано, що уряд як вогонь – він або небезпечний слуга, або страшний володар. Задумайтеся на хвилинку. Навіть якщо уряд не більший, аніж хотіли наші Засновники, і навіть якщо він виконує свою роботу настільки добре, що й насправді є слугою народу – він все одно небезпечний! Як колись сказав Ґраучо Маркс(*1) про свого брата Гарпо: "Він порядний, але очей з нього не зводьте"(*2). Навіть з найкращого та найменшого уряду не можна зводити очей, тому що, як попереджав Джеферсон, природний напрямок для уряду – це розростання, а свободи – згортання. Не можливо закрити уряд і піти геть; потрібне постійне пильнування, щоб утримувати уряд в своїх рамках, а наші свободи – у безпеці.
Так звана "соціальна держава" насправді не що інше як пограбування Пітера, щоб заплатити Полу, але тільки після того як багатство Пітера добре понадкушують у бездушному, дорогому бюрократичному апараті. Соціальна держава – це все одно, що годувати вівсом коней так, щоб, коли вони погидять, неперетравленого вівса вистачило й на горобців, ну ви, сподіваюсь, зрозуміли. Або ось іще один спосіб: усі стають у велике коло і запускають руку до кишені сусіда попереду. Хтось колись добре сказав, що держава соцдопомоги отримала таку назву тому, що в ній добре живеться політикам, а решта платить за проїзд.
Вільні незалежні люди не дивляться на уряд у пошуках засобів до існування. Вони бачать уряд не як фонтан "безкоштовних" гостинців, а скоріше як на захисника своїх свобод, який обмежений невеликим переліком функцій, куди входить збереження миру, примноження можливостей для всіх, або нехай забирається геть. Все ж існує небезпечна спокуса покластися на уряд – урок, який цивілізація, не далі як стародавній Рим, з болем було вже проходила.
Коли конгресмен приходить додому і каже: "Погляньте, що я вам приніс!" ви маєте вимагати відповіді хто платить за це. Якщо він порядна людина, то він зізнається, що приніс їх лише завдяки загальному голосуванню за гостинці, які інші конгресмени також захотіли мати собі додому – а платите за все ви, і за них теж.
Сьома
Свобода привносить відмінності у світ.
Про всяк випадок, якщо ті шість Засад не достатньо прояснили мою точку зору, я додав сьому і останню.
Свобода – це не розкіш чи красива ідея. Це набагато більше, аніж щасливий збіг чи концепція, яку треба захищати щодня. Це те, завдяки чому може існувати решта всього. Без неї життя в найкращому випадку марудне. В найгіршому – життя взагалі немає.
Громадська політика, яка відкидає свободу, чи не зберігає і не примножує її, мусить відразу викликати підозру в головах пильних людей. Відразу ставте питання: "А що ми отримаємо навзамін, якщо нас попросять здати частину наших свобод?", ага, і сподівайтесь, що це не просто якась тимчасова подачка чи тому подібне "сочевичне вариво". Бен Франклін пішов ще далі та стверджує: "Ті, хто відмовляються від Свободи заради невеличкої тимчасової Безпеки, не заслуговують ані на Свободу, ані на Безпеку".
Сьогодні, занадто часто, політичні управлінці не приділяють зовсім някої уваги загальному стану свобод під час формування нової політики. Якщо є відчуття, що це добре, чи забезпечує їм перемогу на виборах, – вони це й роблять. Будь з кого, хто стане посеред дороги, протестуючи щодо захисту свобод, насміхаються, або не зважають на нього. Сьогодні уряд на всіх рівнях споживає більше 42 відсотків всього, що ми виробляємо, у порівнянні з, десь, 6-7 відсотками за 1990 рік. Та все ж, декому цікаво запитати безпосередньо прибічників збільшення уряду: "Чи 42 відсотки – не забагато?"; "Скільки вам ще треба?"; або "Як ви думаєте, до якої міри робітника допускають до споживання плодів своєї праці?".
Я молюся про той день, коли усі Американці практикуватимуть ці Сім Засад. Я думаю, що вони надзвичайно важливі. Наша колишня відданість їм, в тому чи іншому прояві, пояснює як і чому ми годували, одягали та забезпечували житлом більше людей на вищому рівні, аніж будь-яка інша нація в історії планети. Ці Засади – це ключ до збереження надважливої складової життя, яку ми звемо Свобода. Дякую за можливість поділитися ними сьогодні з вами, і дякую вам за все, що ви робитимете, починаючи з цього дня, запроваджуючи ці Засади у повсякденне життя.
Ви можете допомогти
Якщо ви маєте бажання допомогти нам у розповсюдженні ідей, про які щойно прочитали, ми запрошуємо вас звернутися по інформацію до нашого офісу у Центрі громадської політики Макінак. Найважливіше: ми запрошуємо підтримати Центр громадської політики Макінак добровільним неоподатковуваним внеском, також можете включити нас до свого плану заповіту.
Центр громадської політики Макінак – це організація реєстру 501(с)(3) Податкового кодексу США [501(с)(3) – неприбуткова просвітницька, релігійна, літературна чи наукова організація]. Ми не лобісти, ми не афіліюємо, не підписуємося за якісь законодавчі ініціативи, кандидатів чи політичні партії. Ми просуваємо свободу, вільний ринок, громадянське суспільство через дослідження та статті, семінари для доповідачів вищої школи а також цілу низку інших освітніх публікацій та заходів для цільової аудиторії, включаючи законодавців, студентів, вчителів, ЗМІ, інші інституції лідерів у Сполучених Штатах та за кордоном, а також для широкого загалу. Ми дуже ефективно виступали з різноманітних питань, що охоплювали: освітні реформи, вибір місця навчання, приватизації, трудового кодексу, урядових витрат, охорони здоров’я та економічного розвитку.
Ми не шукаємо і ніколи не приймемо ніяких пожертв від уряду будь-якого рівня. Так ми доведемо, що громадянське суспільство може самостійно і добровільно підтримати вартісні починання. Все, що ми робимо стало можливим завдяки підтримці сотень осіб, фондів та бізнесів. Приєднуйтеся й ви.
SKU: SP2002-01 [Джерело-оригінал]
------------------
(*1) Ґраучо Маркс (Юліус Генрі "Ґраучо" Маркс) (Жовтень 2, 1890 – Серпень 19, 1977) — американська телезірка комедійного жанру. Відомий як майстер швидких та дотепних жартів; його вважають одним з найкращих коміків сучасності. Його швидкі, часто виконані експромтом, повні натяків та алегорій скоромовки, завоювали безліч шанувальників та послідовників. Разом зі своїми братами, серед котрих він був третім народженим, зняв 13 художніх фільмів, “Маркс Бразерз”. Також мав успішу кар’єру як соло виконавець, перш за все як ведучий ігрових радіо та телешоу “Закладітеся на власне життя” (“You Bet Your Life”). Його самобутній зовнішній вигляд, незмінний протягом всього часу, відколи він грав у водевілі, складався з усіляких вивертів: перебільшеної сутулості, окулярів, сигари та жирно наведених гримом вусів і брів. Такі перебільшення в рисах створеного образу, започаткували один з найрозповсюдженіших та найвпізнаваніших новітніх стилів гримування, відомого як “Окуляри Ґраучо”: суцільна маска, що складається з рогових окулярів, величезного пластикового носа, кошлатих брів та вус.
(*2) Адольф "Гарпо" Маркс (у подальшому Артур "Гарпо" Маркс) (Листопад 23, 1888 – Вересень 28, 1964) американський комік та зірка кіно. Він другий народжений серед Братів Маркс. Його комедійний стиль зазнав впливу клоунської та пантомімної традиції. Він одягав кучеряву рудувату перуку і ніколи не говорив від час виступів (він дув у ріжок або свистів і таким чином спілкувався). Маркс часто використовував такі реквізити як різьблений ціпок, зроблений зі шматка труби, стрічку-рулетку, та дудку з гумовою грушею; у більшості фільмів він грав на арфі. Звідси і його псевдонім "Гарпо".
Наприклад, в одному з фільмів Ґраучо, посилаючись на неможливі ситуації, каже Гарпо: "неможливо запалити свічку з обох кінців". Гарпо тієї ж миті виймає з кишені пальта свічку запалену з обох кінців. Трохи перед тим у фільмі один чоловік на вулиці просить у нього грошей на чашечку кави, і він негайно виймає з-під пальта чашечку паруючої кави на блюдечці. Як написав у своїй книзі Джо Адамсон "Ґраучо, Гарпо, Чіко та Інколи Зеппо", - "Президента коледжу перекричав німий."
неділю, 22 квітня 2012 р.
Промова Брейвіка перед Суддями.
Узяв переклад у Боживу, і після невеличкої вичитки та редагування пощу його у себе.
************************************************************************************
Я стою тут, як представник норвезького, європейського, антикомуністичного та антиісламського опозиційного руху: Норвезько-Європейський Рух Опору. А так само, як представник Тамплієрів.
Я промовляю від імені багатьох норвежців, скандинавів, європейців, які не хочуть бути позбавлені своїх прав, як корінного етносу, не хочуть бути позбавлені культурних та територіальних прав.
Норвезькі ЗМІ, прокуратура стверджували і продовжують стверджувати, що причини, з яких я провів свою акцію самозахисту 22/7 криються в моїй особистості. Неодноразово писалося, що мої дії були абсолютною випадковістю, що я жалюгідний і злісний невдаха, який не має ніяких цілей, ніякої гідності і якому зовсім не можна довіряти … Так само, неодноразово говорилося, що я брехун, що я аморальний тип, божевільний, що мене треба ізолювати, як втім і інших націоналістів і консерваторів у Норвегії. Вони намагалися сказати, що я втратив роботу, що в мене комплекси, що я взагалі ні з ким не контактував, що я жорстока і божевільна людина, що цим вчинком мав намір привернути увагу до своєї персони. ЗМІ та прокуратура стверджували, що я хворий нарцисизмом, що я антисоціальний психопат, що я страждаю від різних фобій, які й привели мене до такого кроку. Більше того, дійшло до того, що про мене написали, що між мною і моєю матір’ю був інцест, що я жалюгідний убивця дітей, хоча мною не була застрелена жодна людина молодша чотирнадцяти років, стверджували також ті самі ЗМІ, що я гомосексуаліст, педофіл, боягуз, некрофіл расист і соціопат. Фашист, нацист, сіоніст і анархіст одночасно. Дійшло навіть до того, що ЗМІ стверджували, що мій IQ нижче 80 пунктів….
Я, зізнаюся, не здивований цими характеристиками. Але більшість людей, я сподіваюся, чудово розуміють, що це брехлива пропаганда, яка межує з комедією або навіть з абсурдом. Важливо інше: чи всі розуміють причину того, що журналісти, прокурори, культурна еліта, редактори газет і журналів, продовжують мене висміювати, знущатися і брехати про мене. Відповідь проста. Я зміг реалізувати прекрасний план бойової операції, перший з часів Другої Світової війни. Вони всі мене висміюють бо бояться, в них говорить страх, тому що войовничі націоналісти можуть нанести непоправної шкоди їхній власної ідеології «культурного марксизму» і мульткультуралізму. І вони зроблять все від них залежне, щоб не допустити цього.
Вони демонізують мене і моїх революційно налаштованих братів і сестер, ми всі їхній найгірший у світі кошмар. Але я дуже сподіваюся, що націоналісти і «культурні консератори» не дадуть себе обдурити і не піддадуться на гачок цієї брехливої пропаганди.
Я буду продовжувати розповідати і почну, мабуть з того, що відбулося після Другої Світової Війни в Європі, де Норвегія і Західна Європа не мали демократії, як такої. Я навіть не беруся порівнювати ситуацію з демократією в Європі після Другої Світової Війни з міжвоєнного періоду. Свобода висловлювання поглядів у Норвегії, та й у Європі – це поняття без реального змісту. Норвегія і Європа майже повністю пригнічені і в наших країнах панує справжня диктатура.
Але що сталося в міжвоєнний період, між Першою і Другою Світовими війнами? Гітлер прийшов до влади. Була демократія в Європі і націонал-соціалісти прийшли до влади, це і є причина того, що «культурні марксисти» і ліберали не хотіли вводити в європейських країнах справжню демократію і свободу слова.
«Культурні марксисти» і ліберали постаралися відтіснити націоналістів і консерваторів від влади, тому що вони відчувають страх, що до влади може прийти новий Гітлер і почне Третю Світову війну.
Те, що сьогодні ви називаєте демократією не що інше, як ліберально-культурно-марксистка диктатура.
«Культурний марксизм», який переважає в Норвегії і взагалі в Європі, піднявся на небувалу висоту саме після Другої Світової війни, присвоївши собі роль переможця і спрямовуючої сили людського прогресу в цілому. Новою ідеологією «культурного марксизму» став мультикультуралізм, по суті справи, заборона на будь-яку критику на адресу тих, хто сповідує ці ідеологічні установки. Початок був покладений після сорок п’ятого року, і дуже яскраво всі ці принципи проявилися під час комуністичних бунтів у 1968 році, про що докладніше я скажу трохи далі.
Націоналізм і «культурний консерватизм» звалилися після Другої світової війни. На жаль в Європі не було свого Маккарті, який міг би зупинити проникнення марксистів в засоби масової інформації та в освітні установи. Чим марксисти і користувалися як тільки могли. Проникнення також в ряди соціал-демократичного руху з тим, щоб підпорядкувати його собі, але найефективнішим способом приходу до влади в Європі був все таки шлях через освітні установи: школи, інститути, університети … І це відбулося не тільки в Норвегії, але по всій Європі. Так звана революція 68 року відбулася саме тому, що ще були в Європі сили антикомуністичного характеру, які перешкоджали проникненню марксистів в освітні установи. Ті, хто як Маккарті, намагалися перешкоджати цьому процесу. Але проблема в тому, що Маккарті був сам по собі дуже помірним. У якийсь момент він пропонував депортувати всіх марксистів в Радянський Союз, та, на жаль, цього не зробив.
Установи освіти та культури були легкою мішенню для марксистської інфільтрації у нас в Європі.
І поступово в Європі встановився новий баланс сил, який і привів нас усіх до сьогоднішніх результатів: ліберальна буржуазія зосередилася на контролі за економікою, а марксисти почали контролювати освіту і культуру, але проблема в тому, що ці ж самі марксисти зараз намагаються щосили контролювати й економіку.
Деконструкція старої, традиційної системи, мабуть ключовий момент. Марксистська реформа культури, фемінізм, знищення церкви, сексуальна революція: ось кілька причин, які лежать так само в основі революції «68». В результаті всього цього влада в Європі поступово перейшла до рук лівих, сталося падіння і перегляд моральних норм і цінностей, було поставлено зовсім інший вектор соціально-політичного розвитку країн Європи.
В результаті в Норвегії була встановлена справжня соціалістична система, в якій право на все мають тільки жертви - жертви насильства, жертви влади і чим більшою жертвою ви є, тим більше можете отримати від тієї ж держави.
У такій ситуації націоналісти і «культурні консерватори» виявилися за бортом, виявилися абсолютно безсилі. Консервативний критик сказав в 1968 році: “Марксисти більше піклуються про культуру, а ось ліберали більше думають про економіку.” І він має рацію….
Але це привело, я повторюся, до диктатури марксистів над сучасним суспільством.
Та ми маємо право поставити два дуже важливих питання політикам, журналістам, вченим і громадським діячам.
Перше питання: Чи вважаєте ви недемократичним, що норвезький народ ніколи не мав можливості провести референдум про перетворення країни в поліетнічну і полікультурну держава?
Хіба недемократично звертатися до власних громадян за порадою?
Друге питання: чи демократично, що ви ніколи не запитали у громадян власної країни чи готові вони вітати у себе вдома африканських і азіатських біженців, більш того, перетворювати корінних громадян в меншість у своїй власній країні?
Але і це не є проблемою…
Опитування, проведені Frank Aarebrot показують, що 60—70 голосів отримує правляча партія в нашій країні. Дивно це? Чи дивно те, що тільки один зі ста журналістів виступає проти лівих? Відповідь, як не дивно дуже проста: майже всі викладачі на факультеті журналістики в Університеті івОсло сповідують марсксистські погляди. Цікаво, чого ж вони можуть навчити студентів? Відповідь, як мені здається, зайва. Як мені здається, у всіх європейських ЗМІ повинна бути певна квота, щоб у пресі зберігався баланс між лівими і правими силами.
Погляньмо на наших сусідів: Великобританія. Опитування в цій країні показали, що 69% громадян бачать проблему в еміграції, або ж вважають її дуже великою проблемою. (Джерело надано). Інше дослідження показує, що 70% британців незадоволені політикою мултікультуралізму та ісламізації країни. Останнє з досліджень показує, що три з п’яти британців (70%) переконані, що життя у власній країні стало неблагополучним саме в результаті мультикультуралізму (Джерело The Times за лютий 2010 року)…..
(Суддя перебиває підсудного, але через деякий час Брейвік продовжує).
…. Все це тільки частина прикладів які показують, як мусульмани, ліві ліберали і марксисти контролюють процеси мультикультуралізму, називаючи незгодних з цими процесами расистами або ще гірше — фашистами, фанатиками і ісламофобами. 70% британців вважають, що їхня країна стала неблагополучною в результаті мультикультуралізму, а скільки людей вважають так само в Німеччині, Франції, Швеції, або у нас у Норвегії?
Близько 30% європейців виступають проти політики «мульти-культи», але це не якась організація, це просто громадяни. У нормальній демократичній державі були б ЗМІ, які відображали б і точку зору цих самих 30% населення, але у нас в Європі всі 100% ЗМІ прихильники мультикультуралізму!
Це нормально?
Немає ніяких підстав стверджувати, що у нас демократія, тому що всі наші державні інститути, школи, університети пронизані, просякнуті мультикультуралізмом і «культурним марскизмом». Все більше і більше консерваторів і націоналістів усвідомлюють, що демократична боротьба не має більше сенсу, Її неможливо виграти, коли немає реальної свободи слова, і усвідомлення цього прийде в найближчі десятиліття, тоді, можливо, відбудеться світова революція.
Те, що відбувається зараз в Європі – це справжня тиранія. Несправедливість, яка привела до того, що я і мої товариші втратили віру в демократію і вирішили стати «войовничими націоналістами».
Люди, які називають мене жорстоким, злим абсолютно не розуміють різниці між злом і жорстокістю. Жорстокість – це не обов’язково зло. Щоб говорити про зло, ви як мінімум повинні знати щось про наміри людини і її мотиви. Так само неграмотно говорити про жорстокість, як звинувачувати в жорстокості американських військовослужбовців під час Другої Світової Війни, за те що на голови 300 000 японців скинули атомні бомби.
Вони це зробили не тому що були дуже злі або жорстокі, не тому що не були сильні або у них були комплекси, а тому що у них був вибір: пожертвувати трьома сотнями тисяч життів цивільного населення, або поховати згодом, можливо, мільйони солдатів і цивільних осіб . Методи, які використовували американці, можна назвати жорстокими, але це було аж ніяк не зло. Тут та ж сама ситуація. Якби ми за допомогою демократичних інститутів змогли зупинити ісламізацію, іміграційнную політику, демонтаж наших культурних цінностей, колонізацію нашої країни, допомогти знищити мультикультурну ідеологію, то відстріл 70-ти осіб не відбувся б, а так цим вчинком я зробив у це свій внесок. Адже якщо не зупинити ці процеси зараз, то ми можемо втратити нашу країну, ми опинимося на порозі громадянської війни, якої ніколи не знала Норвегія і тоді ми втратимо сотні тисяч мирних громадян, а не тільки 70 осіб….
Я абсолютно впевнений, так само, як і інші «войовничі націоналісти», що якщо ми зможемо зупинити мультикультурний експеремент над Європою, то ми врятуємо сотні тисяч життів громадян європейських країн, а може й мільйони життів. І у нас не так багато часу, щоб сидіти і просто чекати, коли ж ситуація зміниться, ми не можемо чекати двадцять, тридцать, сорок років, ми не можемо чекати, доки етнічні норвежці опиняться в меншості. І тому не можна мене, нас, звинувачувати в жорстокості та злі. Якщо є зло, то це соціал-демократи, які щодня, щогодини займаються систематичною деконструкцією європейської культури та європейського етносу.
Соціал-демократи вирішили повністю змінити нашу країну і Західну Європу, зробити їх багатонаціональними і мультикультурними суспільствами, навіть не питаючи свої народи через референдуми. Адже ця політика призведе до великих потрясінь, і наслідки можуть бути дуже криваві. Єдине, що повинно дивувати Норвегію і Європу, так це те, чому подія, подібна до 22/7, не сталася набагато раніше. Поступово Норвегія і Західна Європа «балканізується» і у нас, тут будуть події, подібні тим, що на Балканах. І запитай ви мене, чи повторив би я свій вчинок, моя відповідь однозначна: так повторив би! Тому що злочин, що здійснюється соціал-демократами проти свого народу і проти своєї культури куди страшніший, ніж мій…
І якщо мій вчинок називають варварством, то невелике варварство необхідне, щоб зупинити варварство куди більше за своїми масштабами.
«Культурні марксисти» соціал-демократи після Другої Світової Війни сотні раз мали можливість змінювати політику, вектори розвитку держави, але вони цього не робили. Вони вважали за краще через систему освіти і ЗМІ «розм’якшити мізки» власним громадянам, переконати нас в тому, що мульткультуралізм, втрата власної ідентичності – це нормально.
Тому дуже багато підприємств і бізнесових структур вносять тепер свої пожертви, які йдуть на виховання майбутніх політичних активістів, які й далі будуть проводити політику мультикультуралізму, такі ж зібралися і на острові Утойя. Присутні там більше нагадували учасників руху «Hitlerjugend», там перед ними, 20 липня, виступав кілька годин поспіль, один з найбільш одіозних комуністів країни.
(Некоректна частина, в якій Андреас Брейвік говорить про конкретних людей).
Перш ніж продовжити, я хочу згадати слова Джона Стюарта Мілля: «Людина може заподіяти зло іншим не тільки своїми діями, але й через своє небажання діяти. І в обох випадках вона несе відповідальність за завдану їм шкоду».
Всі політичні активісти, які виступають від імені «культурного марксизму» і є провідниками мультикультуралізму повинні нести відповідальність за свої дії в майбутньому, але ми цю ціну платимо вже зараз. І те, що мене називають терористом, вбивцею, злодієм не дивно. Я писав про те, що така поведінка збоку провідників мульти-культи очікувана ще до початку операції. І мене чекає в’язниця, можливо на все моє життя, але це зовсім мене не лякає, тому що ми всі живемо у в’язниці, я народився у в’язниці, у в’язниці, де немає ніякої можливості проявити себе політично, де немає свободи слова, у в’язниці, де я змушений був дивитися, як мій власний народ, етнос і культура поступово зникають, їх розбирають по шматочках, і роблять це все марксисти і ліві ліберали.
У цій в’язниці якщо ви смієте критикувати сформовану систему, то вас публічно принижують, висміюють, дегуманізують, навішують ярлики … Ця в’язниця називається Норвегія.
І яке має значення, чи замкнений я в одиночній камері, або ж перебуваю на «свободі»? Я все одно перебуваю у в’язниці…
Давайте заглянемо в останню доповідь Статистичного Управління Норвегії і ми побачимо там, що імігранти стануть більшістю в моїй країні у 2040 році. Але насправді дані наводяться в цій доповіді помилкові, можна сказати брехливі. Вони вводять нас в оману. В цій доповіді практично немає інформації про взаємини між норвежцями, крім усього іншого, при підготовці доповіді навмисно виключили з обстежуваних груп всіх азіатів, африканців і громадян інших країн Північної Європи. Крім того укладачі цієї доповіді навмисно випустили з виду третє покоління імігрантів, нелегальних імігрантів, дітей із сімей, де один з батьків виходець з Азії та Африки чи Близького Сходу. Цей звіт був замовлений мультикультуралістами і мета доповіді — приховати той факт, що корінні норвежці будуть меншиною в Осло вже через п’ять років.
Це станеться!
Ця ж статистика показує, що 47% новонароджених в Осло не є етнічними норвежцями. Інше дослідження показує, що корінні норвежці в деяких школах становлять меншість серед першокласників.
Багато хто хоче уявити, що ультранаціоналісти, такі, як я, хочуть створити терористичний режим. Це брехня!
Я підтримую японську і південнокорейську культурні моделі, не більше і не менше. І що, Японія і Південна Корея є страшні терористичні режими?
Ні, це не так!
Це високі технології і монокультурні країни. Ці держави довели, що можуть бути дуже успішними і без масової іміграції і тим більше без розмивання національної культури і традицій. Модель цих двох держав на даний момент — найдосконаліша система з усіх політичних моделей.
У нас в Європі все навпаки, ми позбавили наших громадян робочих місць, перенісши виробництва в Азію, наші марксисти і ліві зосередили всю політику на соціальному забезпеченні громадян..
(Суддя квапить Брейвіка, щоб він закінчував швидше, Брейвік каже, що зачитав тільки шість сторінок з тринадцяти і судді це не подобається. Брейвік наполягає на тому, що йому необхідно зачитати все до кінця, тому що це і є його основою, базисом його захисту).
…Лідер норвезьких консерваторів у 70-х — 80-х роках минулого століття Б’єрн Бенко говорив: «Етнічно однорідне суспільство – гармонійне суспільство». І якщо суспільство культурно і етнічно розколоте, то виникає відсутність довіри між громадянами, цього ніколи не подолати, це не тільки впливає на взаємодію між різними групами, але в кінцевому підсумку призводить до конфронтації. І це відбувається на наших очах.
Прикладом може служити іслам, який домінує і в Норвегії, і в Європі. Європейські ліві політики, вчені, журналісти вже заявляють, що переважна більшість мусульман – мирні громадяни і давно відмовилися від насильства. Але це просто брехня і пропаганда! Коран і Хадіси вимагають від кожного мусульманина, щоб він йшов по шляху джихаду. 25% мусульман, котрі проживають у Британії, виправдали теракти в Лондоні 7/07 тим, що війська НАТО знаходяться в Афганістані. І звичайно ж 40% мусульман в Англії виправдовують теракти в Нью-Йорку, коли загинули три тисячі людей! Це показує інше дослідження проведене ще в 2006 році.
Брехня в тому, що мусульмани відмовилися від насильства, але наша Партія Праці (правляча партія в Норвегії — pavel_slob), журналісти, вчені, політики, політичні коментатор знають про це, та свідомо не надають значення цим фактам, або взагалі вважають їх помилковими. Таким чином ми наочно бачимо, як наші норвезькі і європейські ліві співпрацюють з ісламістами заради продовження полікультурного експерименту. Я можу тут навести кілька підтверджень, але ще більше їх можна знайти в різних дослідженнях…
Слабкі і розрізнені етнічні групи приводять до слабкої культури. Етнічна група є основою будь-якої культури, а те, що відбувається у нас, інакше ніж розмиттям цієї самої етнічної групи, назвати не можна. Це ясно видно на прикладі Осло та інших європейських міст, де іслам починає домінувати дедалі більше. Мусульманські анклави ростуть в Європі швидко, як ракова пухлина, поки в один прекрасний день іслам не стане домінуючою силою.
Невже це так важко зрозуміти?
І найголовніше надбання нашого народу: свобода і незалежність завжди і безпосередньо була пов’язана з цілісністю нашої норвезької етнічної групи. Ця цілісність лежить і в серці нашої культури, і в той же час, як виявляється, ця етнічна цілісність дуже крихка.
І за останні шістдесят років ліві та марксисти розібрали по цеглинці те, що створювалося протягом сотень років, що дбайливо охоронялося і плекалося: культура, ідентичність, наша релігія, свобода і незалежність, все це за останні шість десятиліть було знищено…
(Суддя знову перериває підсудного, хоча він каже очевидні речі, суддя вимагає від підсудного стислості, на що Брейвік заперечує, що не може захищати себе якщо не пояснить причин, які привели його до того, що він зробив 22/7. Адвокат підсудного наполягає, що Брейвік повинен дочитати свою промову до кінця..).
— Дякую Ваша Честь, я продовжу.. Зараз у нас в Норвегії виникає демографічна проблема, коли більшість народжених в Норвегії – це мусульмани, в кінцевому підсумку нас спіткає та ж доля, що і християн у Лівані. Ливан колись був християнською країною, в 1911 році християн в Лівані було 80% населення, з тих пір пройшло багато часу демографічна ситуація змінилася і зараз Ліван перетворений на мусульманську державу з християнським меншістю… Христинська меншість зазнає переслідувань у Лівані, постійно піддається нападкам і агресії з боку мусульман і складає тепер не більше 25% від населення країни.
І ось ми підходимо до ще однієї важливої проблеми – це ісламізація Європи. Чим більше мусульман в країнах Європи, тим більшим стає список їхніх вимог до корінних жителів і влади країн: це і халяльна їжа в магазинах, окремі кладовища та окремі басейни, щоб банки діяли за ісламськими традиціями, введення шаріатських судів в країнах Європи, окремих шкіл, вивчення арабської, окремі дитячі садки, але все це фінансується не тільки за рахунок ісламських країн, таких, як Саудівська Аравія, але й Норвегія теж платить за «ісламські задоволення».
Саудівська Аравія з 2007 року витратила 600 мільярдів доларів на ісламізацію Європи, Канади, Австралії та Америки. Це і будівництво 1500 мечетей, 202 ісламських коледжів, 210 ісламських культурних центрів…
Журналісти та коментатори стверджують, що я дозволив муллі виступити на стороні захисту, щоб він підтвердив, що йде війна між ісламом і європейською цивілізацією, звичайно ж усі коментатори в один голос стверджують, що це марення сивої кобили, але проте ж, більшість мусульман вважають так само, як я! Більшість мусульман по всій Європі. У мене є безліч підтверджень цьому з відкритих джерел. Так, з дослідження, проведеного в Німеччині, 56% мусульман цієї країни вважають, що йде війна між ісламом та Європою, так що марення несу не я, а саме політичні коментатори…
Лідер египетських «Братів – Мусульман» вже заявив, що в Єгипті буде побудована держава саме на принципах шаріату, що не існує ліберальних або світських мусульман, є тільки іслам.
І ось наші європейські мультикультуралісти відкрили двері наших країн послідовникам ісламу, понад тридцять мільйонів мусульман зараз проживає в Європі, 150 тисяч з них тільки в Норвегії. З 1960 року, коли перші мусульманські імігранти потрапили в країну, ними донині були згвалтовані 90000 норвезьких жінок, багато були піддані груповому згвалтуванню, дехто покінчали життя самогубством… Більше трьохсот тисяч хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок піддавалися насильству з боку мусульман за цей час. Починаючи з 1960 року сотні норвежців були вбиті мусульманами.
Все це є злочинами проти норвезького народу і велика частка відповідальності лежить на Норвезькій Робітничій Партії – Партії Влади.
Крім цього ми бачимо, що норвежці, корінні жителі цієї країни, тікають з районів, де поселяються мусульмани. Ці райони перестають бути безпечними для проживання…
І причина всього цього в тому, що наша правляча партія відкриває мусульманам всі шляхи в нашу країну. І маренням звичайно ж є заяви багатьох норвезьких політиків про те, що мусульмани хочуть інтегруватися, стати повноправними членами нашого суспільства. Навпаки! Мусульмани зневажають наше суспільство, нашу культуру, наші звичаї і нашу мову. Більшість з них хочуть власної автономії в Європі: шаріат і самоврядування. Це стосується багатьох міст в Норвегії і в Європі, зокрема Лондона і Парижа, Берліна і Марселя…
Якщо подивитися на ситуацію у світі в цілому, то там, де мусульмани стають більшістю, там вони починають вимагати своєї культурної та релігійної автономії. Це відбулося в Індії, Лівані, відбувається в Ізраїлі, на Філіпінах, півдні Таїланду, у західному Китаї. Немає жодної країни в світі, де б мусульмани жили у злагоді з народом, який їх прийняв. І чим тоді наша війна, корінних народів Північної Європи, проти мусульман відрізняється від війни, яка ведеться в Тибеті проти Китаю або боротьби за незалежність корінних жителів корінними жителями Болівії?
Ми тут живемо від початку світу і це саме наша країна!
У 2009 році в Болівії парламент прийняв закон, за яким корінне населення країни має право на самоврядування, але чому, тут, в Європі, корінні народи, хто хоче жити в рамках своєї власної культури, свого власного етносу, називають нацистами і расистами? Чому? Чим ми відрізняємося від корінного народу Болівії або тибетців. Чому вони герої, а ми нацисти і расисти? Наші предки жили в цій країні 12 000 років і ми, як корінне населення, маємо право не приймати колонізацію нашої країни і залишаємо за собою право боротися проти колонізаторов.
Я знаю, що інформацію, яку я висловлюю, важко сприймати, тому що до цього постійно торочилося абсолютно протилежне. Важко йти проти течії, коли всі сто відсотків медійних компаній займаються мультикультурною пропагандою. 24/7/365! Але незабаром, більшість норвежців, європейців будуть розуміти, що те, що я кажу зараз, — правда.
І я ставлю питання, як це може бути недемократично, підняти збройну боротьбу проти тих, хто знищує мій власний народ, знищує століттями сформовану культуру, етнос, нищить традиції, всі ці професори, науковці, журналісти, політики, що проповідують мультикультуралізм. Чому засоби, за допомогою яких я намагаюся захистити власну ідентичність і власні цінності, визнані недемократичними?
Томас Хіланд Еріксен, професор Університету Осло – один з ідеологів мултикультуралізму якось сказав: «У нас в Норвегії більшість білих і ми їх розберемо з такою ретельністю, що вони ніколи не будуть знову більшістю». Що він по суті сказав? Наша головна задача в тому, щоб розібрати по кісточках норвезький етнос, ми деконструюємо його так ретельно і грунтовно, щоб він знову ніколи не став більшістю. Це як раз ті плани, які мультикультуралісти хочуть реалізувати і звичайно ж вони сподіваються, що не буде ніякого опору цьому процесу знищення норвезького етносу, але тут вони глибоко помиляються… Громадянська війна проти мультикультуралізму тільки починається. І за нашими містами вже течуть ріки крові. Варто нам згадати Париж і Мадрид, Лондон і Тулузу, Л’єж і Орхус…
Але найнеприємніше те, що європейські мультикультуралісти настільки зарозумілі, що взагалі не бажають вступати ні в який діалог з нами, з “войовничими націоналістами”, хоча це могло б запобігти багатьом зіткненням.
Хай буде вам відомо, що ми хотіли мирного вирішення питань, ми хотіли мирних переговорів, протягом усього часу від завершення Другої світової війни, але ліві, марксисти, не бажають розмовляти з нами, їм не потрібен діалог, вони воліють цензуру, глузування і переслідування інакомислячих, але тим самим вони породжують ще більшу радикалізацію з нашого боку.
Наш уряд, не зважаючи на те, що прекрасно бачить, що мультикультуралізм не працює, продовжують накачувати нашу країну імігрантами з Азії та Африки, відмовляються дотримуватися етнічного, національного протекціонізму.
Більш того, наш уряд діє так, ніби на сто відсотків упевнений, що не буде ніякої громадянської війни між націоналістами і інтернаціоналістами в Європі. Ми, “войовничі націоналісти” – перші краплі, які приніс вам вітер змін, за нами прийде справжній шторм. Громадянська війна не стане для вас несподіванкою. Поступово відбуватиметься поляризація в суспільстві та ескалація напруги, ви побачите, що все частіше і частіше будуть зіштовхуватися між собою праві патріоти і послідовники ісламу. Мультикультурні режими просто змушені будуть боротися проти нас. На превеликий жаль тоді ріки крові будуть текти містами Європи.
Мої брати і сестри, націоналісти, зрештою переможуть. І це призведе до падіння режимів у державах Європи. Як я можу бути впевненим, що це станеться? Причина в тому, що мультикультуралізм є самознищувальною ідеологією, як тільки корінні європейці стають меншістю у своїй власній країні, то влада автоматично слабшає, тому що не може більше економічно підтримувати проведену цією ж владою соціальну політику. І в кінцевому підсумку Європу поглине найбільша економічна криза, такої сили, що нинішня криза в Європі буде нагадувати вам пікнік на свіжому повітрі…
Ми хочемо щоб європейські ліберально-марксистські еліти перестали за наш рахунок проводити ту політику, яка руйнує Європу і нашу країну, нам не потрібні шенгенські правила або квоти на прийом біженців з країн Африки та Азії, ми не хочемо щоб наша країна використовувалася, як звалище сміття, з якою лібераломарксісти отримують свої надзвичайні прибутки. Ми хочемо залишатися норвежцями, нацією норвежців, християнської нацією, ми хочемо залишатися членами сім’ї Північних народів, членами великої європейської сім’ї і зараз ми знаходимося в ситуації, коли ми це втрачаємо, ми втрачаємо наші міста, нашу країну, ми втрачаємо те, що було нам дорогим протягом 12000 років нашої історії
Протягом 5 — 10 років, ми, норвежці, станемо меншістю в нашій власній столиці і в багатьох інших містах. Політичні еліти нашої країни настільки знахабніли і настільки поводяться зарозуміло, що очікують від нас, щоб ми з розпростертими руками вітали своє власне національне знищення. А тих, хто відмовляються приймати правила гри, нав’язані лівими, оголошено фашистами та екстремістами.
Але це остаточне божевілля. Ці політики мають проходити психіатричну експертизу, а не я. І це стосується не тільки політиків, провідників мультикультуралізму в Норвегії, але і всіх європейських політиків. Всіх тих, хто підтримує мультикультуралізм. Справжнім злом є затопити наші країни азіатськими і африканськими емігрантами, знищити християнство, і підмінити його ісламом, – це справжнє зло, а не боротьба проти нього.
Загальна декларація прав людини, міжнародне право, дозволяє етнічним корінним народам, яким загрожує систематичне знищення, деконструкція власної релігії, традицій і культури, захищатися навіть збройним шляхом. І ті норвежці, у кого є моральна відповідальність перед власним народом, хто має почуття боргу, не будуть сидіти і дивитися, як все, що їм дороге, піддається оскверненню та знищенню. Ми будемо боротися.
Ми будемо боротися проти мультикультуралізму і нашої правлячої партії в Норвегії, і проти всіх порочних політичних активістів, що є провідниками мультикультуралізму в Європі.
Напад, який я зробив 22/7 є лише превентивним ударом для захисту корінних народів Норвегії, для захисту нашої культури. І я не визнаю свою провину!
Мій вчинок був здійснений з необхідності від імені мого народу, моєї культури, моєї релігії, мого міста, моєї країни. Тому я вимагаю щоб мене виправдали за всіма пунктами звинувачення!
Джерело
************************************************************************************
Я стою тут, як представник норвезького, європейського, антикомуністичного та антиісламського опозиційного руху: Норвезько-Європейський Рух Опору. А так само, як представник Тамплієрів.
Я промовляю від імені багатьох норвежців, скандинавів, європейців, які не хочуть бути позбавлені своїх прав, як корінного етносу, не хочуть бути позбавлені культурних та територіальних прав.
Норвезькі ЗМІ, прокуратура стверджували і продовжують стверджувати, що причини, з яких я провів свою акцію самозахисту 22/7 криються в моїй особистості. Неодноразово писалося, що мої дії були абсолютною випадковістю, що я жалюгідний і злісний невдаха, який не має ніяких цілей, ніякої гідності і якому зовсім не можна довіряти … Так само, неодноразово говорилося, що я брехун, що я аморальний тип, божевільний, що мене треба ізолювати, як втім і інших націоналістів і консерваторів у Норвегії. Вони намагалися сказати, що я втратив роботу, що в мене комплекси, що я взагалі ні з ким не контактував, що я жорстока і божевільна людина, що цим вчинком мав намір привернути увагу до своєї персони. ЗМІ та прокуратура стверджували, що я хворий нарцисизмом, що я антисоціальний психопат, що я страждаю від різних фобій, які й привели мене до такого кроку. Більше того, дійшло до того, що про мене написали, що між мною і моєю матір’ю був інцест, що я жалюгідний убивця дітей, хоча мною не була застрелена жодна людина молодша чотирнадцяти років, стверджували також ті самі ЗМІ, що я гомосексуаліст, педофіл, боягуз, некрофіл расист і соціопат. Фашист, нацист, сіоніст і анархіст одночасно. Дійшло навіть до того, що ЗМІ стверджували, що мій IQ нижче 80 пунктів….
Я, зізнаюся, не здивований цими характеристиками. Але більшість людей, я сподіваюся, чудово розуміють, що це брехлива пропаганда, яка межує з комедією або навіть з абсурдом. Важливо інше: чи всі розуміють причину того, що журналісти, прокурори, культурна еліта, редактори газет і журналів, продовжують мене висміювати, знущатися і брехати про мене. Відповідь проста. Я зміг реалізувати прекрасний план бойової операції, перший з часів Другої Світової війни. Вони всі мене висміюють бо бояться, в них говорить страх, тому що войовничі націоналісти можуть нанести непоправної шкоди їхній власної ідеології «культурного марксизму» і мульткультуралізму. І вони зроблять все від них залежне, щоб не допустити цього.
Вони демонізують мене і моїх революційно налаштованих братів і сестер, ми всі їхній найгірший у світі кошмар. Але я дуже сподіваюся, що націоналісти і «культурні консератори» не дадуть себе обдурити і не піддадуться на гачок цієї брехливої пропаганди.
Я буду продовжувати розповідати і почну, мабуть з того, що відбулося після Другої Світової Війни в Європі, де Норвегія і Західна Європа не мали демократії, як такої. Я навіть не беруся порівнювати ситуацію з демократією в Європі після Другої Світової Війни з міжвоєнного періоду. Свобода висловлювання поглядів у Норвегії, та й у Європі – це поняття без реального змісту. Норвегія і Європа майже повністю пригнічені і в наших країнах панує справжня диктатура.
Але що сталося в міжвоєнний період, між Першою і Другою Світовими війнами? Гітлер прийшов до влади. Була демократія в Європі і націонал-соціалісти прийшли до влади, це і є причина того, що «культурні марксисти» і ліберали не хотіли вводити в європейських країнах справжню демократію і свободу слова.
«Культурні марксисти» і ліберали постаралися відтіснити націоналістів і консерваторів від влади, тому що вони відчувають страх, що до влади може прийти новий Гітлер і почне Третю Світову війну.
Те, що сьогодні ви називаєте демократією не що інше, як ліберально-культурно-марксистка диктатура.
«Культурний марксизм», який переважає в Норвегії і взагалі в Європі, піднявся на небувалу висоту саме після Другої Світової війни, присвоївши собі роль переможця і спрямовуючої сили людського прогресу в цілому. Новою ідеологією «культурного марксизму» став мультикультуралізм, по суті справи, заборона на будь-яку критику на адресу тих, хто сповідує ці ідеологічні установки. Початок був покладений після сорок п’ятого року, і дуже яскраво всі ці принципи проявилися під час комуністичних бунтів у 1968 році, про що докладніше я скажу трохи далі.
Націоналізм і «культурний консерватизм» звалилися після Другої світової війни. На жаль в Європі не було свого Маккарті, який міг би зупинити проникнення марксистів в засоби масової інформації та в освітні установи. Чим марксисти і користувалися як тільки могли. Проникнення також в ряди соціал-демократичного руху з тим, щоб підпорядкувати його собі, але найефективнішим способом приходу до влади в Європі був все таки шлях через освітні установи: школи, інститути, університети … І це відбулося не тільки в Норвегії, але по всій Європі. Так звана революція 68 року відбулася саме тому, що ще були в Європі сили антикомуністичного характеру, які перешкоджали проникненню марксистів в освітні установи. Ті, хто як Маккарті, намагалися перешкоджати цьому процесу. Але проблема в тому, що Маккарті був сам по собі дуже помірним. У якийсь момент він пропонував депортувати всіх марксистів в Радянський Союз, та, на жаль, цього не зробив.
Установи освіти та культури були легкою мішенню для марксистської інфільтрації у нас в Європі.
І поступово в Європі встановився новий баланс сил, який і привів нас усіх до сьогоднішніх результатів: ліберальна буржуазія зосередилася на контролі за економікою, а марксисти почали контролювати освіту і культуру, але проблема в тому, що ці ж самі марксисти зараз намагаються щосили контролювати й економіку.
Деконструкція старої, традиційної системи, мабуть ключовий момент. Марксистська реформа культури, фемінізм, знищення церкви, сексуальна революція: ось кілька причин, які лежать так само в основі революції «68». В результаті всього цього влада в Європі поступово перейшла до рук лівих, сталося падіння і перегляд моральних норм і цінностей, було поставлено зовсім інший вектор соціально-політичного розвитку країн Європи.
В результаті в Норвегії була встановлена справжня соціалістична система, в якій право на все мають тільки жертви - жертви насильства, жертви влади і чим більшою жертвою ви є, тим більше можете отримати від тієї ж держави.
У такій ситуації націоналісти і «культурні консерватори» виявилися за бортом, виявилися абсолютно безсилі. Консервативний критик сказав в 1968 році: “Марксисти більше піклуються про культуру, а ось ліберали більше думають про економіку.” І він має рацію….
Але це привело, я повторюся, до диктатури марксистів над сучасним суспільством.
Та ми маємо право поставити два дуже важливих питання політикам, журналістам, вченим і громадським діячам.
Перше питання: Чи вважаєте ви недемократичним, що норвезький народ ніколи не мав можливості провести референдум про перетворення країни в поліетнічну і полікультурну держава?
Хіба недемократично звертатися до власних громадян за порадою?
Друге питання: чи демократично, що ви ніколи не запитали у громадян власної країни чи готові вони вітати у себе вдома африканських і азіатських біженців, більш того, перетворювати корінних громадян в меншість у своїй власній країні?
Але і це не є проблемою…
Опитування, проведені Frank Aarebrot показують, що 60—70 голосів отримує правляча партія в нашій країні. Дивно це? Чи дивно те, що тільки один зі ста журналістів виступає проти лівих? Відповідь, як не дивно дуже проста: майже всі викладачі на факультеті журналістики в Університеті івОсло сповідують марсксистські погляди. Цікаво, чого ж вони можуть навчити студентів? Відповідь, як мені здається, зайва. Як мені здається, у всіх європейських ЗМІ повинна бути певна квота, щоб у пресі зберігався баланс між лівими і правими силами.
Погляньмо на наших сусідів: Великобританія. Опитування в цій країні показали, що 69% громадян бачать проблему в еміграції, або ж вважають її дуже великою проблемою. (Джерело надано). Інше дослідження показує, що 70% британців незадоволені політикою мултікультуралізму та ісламізації країни. Останнє з досліджень показує, що три з п’яти британців (70%) переконані, що життя у власній країні стало неблагополучним саме в результаті мультикультуралізму (Джерело The Times за лютий 2010 року)…..
(Суддя перебиває підсудного, але через деякий час Брейвік продовжує).
…. Все це тільки частина прикладів які показують, як мусульмани, ліві ліберали і марксисти контролюють процеси мультикультуралізму, називаючи незгодних з цими процесами расистами або ще гірше — фашистами, фанатиками і ісламофобами. 70% британців вважають, що їхня країна стала неблагополучною в результаті мультикультуралізму, а скільки людей вважають так само в Німеччині, Франції, Швеції, або у нас у Норвегії?
Близько 30% європейців виступають проти політики «мульти-культи», але це не якась організація, це просто громадяни. У нормальній демократичній державі були б ЗМІ, які відображали б і точку зору цих самих 30% населення, але у нас в Європі всі 100% ЗМІ прихильники мультикультуралізму!
Це нормально?
Немає ніяких підстав стверджувати, що у нас демократія, тому що всі наші державні інститути, школи, університети пронизані, просякнуті мультикультуралізмом і «культурним марскизмом». Все більше і більше консерваторів і націоналістів усвідомлюють, що демократична боротьба не має більше сенсу, Її неможливо виграти, коли немає реальної свободи слова, і усвідомлення цього прийде в найближчі десятиліття, тоді, можливо, відбудеться світова революція.
Те, що відбувається зараз в Європі – це справжня тиранія. Несправедливість, яка привела до того, що я і мої товариші втратили віру в демократію і вирішили стати «войовничими націоналістами».
Люди, які називають мене жорстоким, злим абсолютно не розуміють різниці між злом і жорстокістю. Жорстокість – це не обов’язково зло. Щоб говорити про зло, ви як мінімум повинні знати щось про наміри людини і її мотиви. Так само неграмотно говорити про жорстокість, як звинувачувати в жорстокості американських військовослужбовців під час Другої Світової Війни, за те що на голови 300 000 японців скинули атомні бомби.
Вони це зробили не тому що були дуже злі або жорстокі, не тому що не були сильні або у них були комплекси, а тому що у них був вибір: пожертвувати трьома сотнями тисяч життів цивільного населення, або поховати згодом, можливо, мільйони солдатів і цивільних осіб . Методи, які використовували американці, можна назвати жорстокими, але це було аж ніяк не зло. Тут та ж сама ситуація. Якби ми за допомогою демократичних інститутів змогли зупинити ісламізацію, іміграційнную політику, демонтаж наших культурних цінностей, колонізацію нашої країни, допомогти знищити мультикультурну ідеологію, то відстріл 70-ти осіб не відбувся б, а так цим вчинком я зробив у це свій внесок. Адже якщо не зупинити ці процеси зараз, то ми можемо втратити нашу країну, ми опинимося на порозі громадянської війни, якої ніколи не знала Норвегія і тоді ми втратимо сотні тисяч мирних громадян, а не тільки 70 осіб….
Я абсолютно впевнений, так само, як і інші «войовничі націоналісти», що якщо ми зможемо зупинити мультикультурний експеремент над Європою, то ми врятуємо сотні тисяч життів громадян європейських країн, а може й мільйони життів. І у нас не так багато часу, щоб сидіти і просто чекати, коли ж ситуація зміниться, ми не можемо чекати двадцять, тридцать, сорок років, ми не можемо чекати, доки етнічні норвежці опиняться в меншості. І тому не можна мене, нас, звинувачувати в жорстокості та злі. Якщо є зло, то це соціал-демократи, які щодня, щогодини займаються систематичною деконструкцією європейської культури та європейського етносу.
Соціал-демократи вирішили повністю змінити нашу країну і Західну Європу, зробити їх багатонаціональними і мультикультурними суспільствами, навіть не питаючи свої народи через референдуми. Адже ця політика призведе до великих потрясінь, і наслідки можуть бути дуже криваві. Єдине, що повинно дивувати Норвегію і Європу, так це те, чому подія, подібна до 22/7, не сталася набагато раніше. Поступово Норвегія і Західна Європа «балканізується» і у нас, тут будуть події, подібні тим, що на Балканах. І запитай ви мене, чи повторив би я свій вчинок, моя відповідь однозначна: так повторив би! Тому що злочин, що здійснюється соціал-демократами проти свого народу і проти своєї культури куди страшніший, ніж мій…
І якщо мій вчинок називають варварством, то невелике варварство необхідне, щоб зупинити варварство куди більше за своїми масштабами.
«Культурні марксисти» соціал-демократи після Другої Світової Війни сотні раз мали можливість змінювати політику, вектори розвитку держави, але вони цього не робили. Вони вважали за краще через систему освіти і ЗМІ «розм’якшити мізки» власним громадянам, переконати нас в тому, що мульткультуралізм, втрата власної ідентичності – це нормально.
Тому дуже багато підприємств і бізнесових структур вносять тепер свої пожертви, які йдуть на виховання майбутніх політичних активістів, які й далі будуть проводити політику мультикультуралізму, такі ж зібралися і на острові Утойя. Присутні там більше нагадували учасників руху «Hitlerjugend», там перед ними, 20 липня, виступав кілька годин поспіль, один з найбільш одіозних комуністів країни.
(Некоректна частина, в якій Андреас Брейвік говорить про конкретних людей).
Перш ніж продовжити, я хочу згадати слова Джона Стюарта Мілля: «Людина може заподіяти зло іншим не тільки своїми діями, але й через своє небажання діяти. І в обох випадках вона несе відповідальність за завдану їм шкоду».
Всі політичні активісти, які виступають від імені «культурного марксизму» і є провідниками мультикультуралізму повинні нести відповідальність за свої дії в майбутньому, але ми цю ціну платимо вже зараз. І те, що мене називають терористом, вбивцею, злодієм не дивно. Я писав про те, що така поведінка збоку провідників мульти-культи очікувана ще до початку операції. І мене чекає в’язниця, можливо на все моє життя, але це зовсім мене не лякає, тому що ми всі живемо у в’язниці, я народився у в’язниці, у в’язниці, де немає ніякої можливості проявити себе політично, де немає свободи слова, у в’язниці, де я змушений був дивитися, як мій власний народ, етнос і культура поступово зникають, їх розбирають по шматочках, і роблять це все марксисти і ліві ліберали.
У цій в’язниці якщо ви смієте критикувати сформовану систему, то вас публічно принижують, висміюють, дегуманізують, навішують ярлики … Ця в’язниця називається Норвегія.
І яке має значення, чи замкнений я в одиночній камері, або ж перебуваю на «свободі»? Я все одно перебуваю у в’язниці…
Давайте заглянемо в останню доповідь Статистичного Управління Норвегії і ми побачимо там, що імігранти стануть більшістю в моїй країні у 2040 році. Але насправді дані наводяться в цій доповіді помилкові, можна сказати брехливі. Вони вводять нас в оману. В цій доповіді практично немає інформації про взаємини між норвежцями, крім усього іншого, при підготовці доповіді навмисно виключили з обстежуваних груп всіх азіатів, африканців і громадян інших країн Північної Європи. Крім того укладачі цієї доповіді навмисно випустили з виду третє покоління імігрантів, нелегальних імігрантів, дітей із сімей, де один з батьків виходець з Азії та Африки чи Близького Сходу. Цей звіт був замовлений мультикультуралістами і мета доповіді — приховати той факт, що корінні норвежці будуть меншиною в Осло вже через п’ять років.
Це станеться!
Ця ж статистика показує, що 47% новонароджених в Осло не є етнічними норвежцями. Інше дослідження показує, що корінні норвежці в деяких школах становлять меншість серед першокласників.
Багато хто хоче уявити, що ультранаціоналісти, такі, як я, хочуть створити терористичний режим. Це брехня!
Я підтримую японську і південнокорейську культурні моделі, не більше і не менше. І що, Японія і Південна Корея є страшні терористичні режими?
Ні, це не так!
Це високі технології і монокультурні країни. Ці держави довели, що можуть бути дуже успішними і без масової іміграції і тим більше без розмивання національної культури і традицій. Модель цих двох держав на даний момент — найдосконаліша система з усіх політичних моделей.
У нас в Європі все навпаки, ми позбавили наших громадян робочих місць, перенісши виробництва в Азію, наші марксисти і ліві зосередили всю політику на соціальному забезпеченні громадян..
(Суддя квапить Брейвіка, щоб він закінчував швидше, Брейвік каже, що зачитав тільки шість сторінок з тринадцяти і судді це не подобається. Брейвік наполягає на тому, що йому необхідно зачитати все до кінця, тому що це і є його основою, базисом його захисту).
…Лідер норвезьких консерваторів у 70-х — 80-х роках минулого століття Б’єрн Бенко говорив: «Етнічно однорідне суспільство – гармонійне суспільство». І якщо суспільство культурно і етнічно розколоте, то виникає відсутність довіри між громадянами, цього ніколи не подолати, це не тільки впливає на взаємодію між різними групами, але в кінцевому підсумку призводить до конфронтації. І це відбувається на наших очах.
Прикладом може служити іслам, який домінує і в Норвегії, і в Європі. Європейські ліві політики, вчені, журналісти вже заявляють, що переважна більшість мусульман – мирні громадяни і давно відмовилися від насильства. Але це просто брехня і пропаганда! Коран і Хадіси вимагають від кожного мусульманина, щоб він йшов по шляху джихаду. 25% мусульман, котрі проживають у Британії, виправдали теракти в Лондоні 7/07 тим, що війська НАТО знаходяться в Афганістані. І звичайно ж 40% мусульман в Англії виправдовують теракти в Нью-Йорку, коли загинули три тисячі людей! Це показує інше дослідження проведене ще в 2006 році.
Брехня в тому, що мусульмани відмовилися від насильства, але наша Партія Праці (правляча партія в Норвегії — pavel_slob), журналісти, вчені, політики, політичні коментатор знають про це, та свідомо не надають значення цим фактам, або взагалі вважають їх помилковими. Таким чином ми наочно бачимо, як наші норвезькі і європейські ліві співпрацюють з ісламістами заради продовження полікультурного експерименту. Я можу тут навести кілька підтверджень, але ще більше їх можна знайти в різних дослідженнях…
Слабкі і розрізнені етнічні групи приводять до слабкої культури. Етнічна група є основою будь-якої культури, а те, що відбувається у нас, інакше ніж розмиттям цієї самої етнічної групи, назвати не можна. Це ясно видно на прикладі Осло та інших європейських міст, де іслам починає домінувати дедалі більше. Мусульманські анклави ростуть в Європі швидко, як ракова пухлина, поки в один прекрасний день іслам не стане домінуючою силою.
Невже це так важко зрозуміти?
І найголовніше надбання нашого народу: свобода і незалежність завжди і безпосередньо була пов’язана з цілісністю нашої норвезької етнічної групи. Ця цілісність лежить і в серці нашої культури, і в той же час, як виявляється, ця етнічна цілісність дуже крихка.
І за останні шістдесят років ліві та марксисти розібрали по цеглинці те, що створювалося протягом сотень років, що дбайливо охоронялося і плекалося: культура, ідентичність, наша релігія, свобода і незалежність, все це за останні шість десятиліть було знищено…
(Суддя знову перериває підсудного, хоча він каже очевидні речі, суддя вимагає від підсудного стислості, на що Брейвік заперечує, що не може захищати себе якщо не пояснить причин, які привели його до того, що він зробив 22/7. Адвокат підсудного наполягає, що Брейвік повинен дочитати свою промову до кінця..).
— Дякую Ваша Честь, я продовжу.. Зараз у нас в Норвегії виникає демографічна проблема, коли більшість народжених в Норвегії – це мусульмани, в кінцевому підсумку нас спіткає та ж доля, що і християн у Лівані. Ливан колись був християнською країною, в 1911 році християн в Лівані було 80% населення, з тих пір пройшло багато часу демографічна ситуація змінилася і зараз Ліван перетворений на мусульманську державу з християнським меншістю… Христинська меншість зазнає переслідувань у Лівані, постійно піддається нападкам і агресії з боку мусульман і складає тепер не більше 25% від населення країни.
І ось ми підходимо до ще однієї важливої проблеми – це ісламізація Європи. Чим більше мусульман в країнах Європи, тим більшим стає список їхніх вимог до корінних жителів і влади країн: це і халяльна їжа в магазинах, окремі кладовища та окремі басейни, щоб банки діяли за ісламськими традиціями, введення шаріатських судів в країнах Європи, окремих шкіл, вивчення арабської, окремі дитячі садки, але все це фінансується не тільки за рахунок ісламських країн, таких, як Саудівська Аравія, але й Норвегія теж платить за «ісламські задоволення».
Саудівська Аравія з 2007 року витратила 600 мільярдів доларів на ісламізацію Європи, Канади, Австралії та Америки. Це і будівництво 1500 мечетей, 202 ісламських коледжів, 210 ісламських культурних центрів…
Журналісти та коментатори стверджують, що я дозволив муллі виступити на стороні захисту, щоб він підтвердив, що йде війна між ісламом і європейською цивілізацією, звичайно ж усі коментатори в один голос стверджують, що це марення сивої кобили, але проте ж, більшість мусульман вважають так само, як я! Більшість мусульман по всій Європі. У мене є безліч підтверджень цьому з відкритих джерел. Так, з дослідження, проведеного в Німеччині, 56% мусульман цієї країни вважають, що йде війна між ісламом та Європою, так що марення несу не я, а саме політичні коментатори…
Лідер египетських «Братів – Мусульман» вже заявив, що в Єгипті буде побудована держава саме на принципах шаріату, що не існує ліберальних або світських мусульман, є тільки іслам.
І ось наші європейські мультикультуралісти відкрили двері наших країн послідовникам ісламу, понад тридцять мільйонів мусульман зараз проживає в Європі, 150 тисяч з них тільки в Норвегії. З 1960 року, коли перші мусульманські імігранти потрапили в країну, ними донині були згвалтовані 90000 норвезьких жінок, багато були піддані груповому згвалтуванню, дехто покінчали життя самогубством… Більше трьохсот тисяч хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок піддавалися насильству з боку мусульман за цей час. Починаючи з 1960 року сотні норвежців були вбиті мусульманами.
Все це є злочинами проти норвезького народу і велика частка відповідальності лежить на Норвезькій Робітничій Партії – Партії Влади.
Крім цього ми бачимо, що норвежці, корінні жителі цієї країни, тікають з районів, де поселяються мусульмани. Ці райони перестають бути безпечними для проживання…
І причина всього цього в тому, що наша правляча партія відкриває мусульманам всі шляхи в нашу країну. І маренням звичайно ж є заяви багатьох норвезьких політиків про те, що мусульмани хочуть інтегруватися, стати повноправними членами нашого суспільства. Навпаки! Мусульмани зневажають наше суспільство, нашу культуру, наші звичаї і нашу мову. Більшість з них хочуть власної автономії в Європі: шаріат і самоврядування. Це стосується багатьох міст в Норвегії і в Європі, зокрема Лондона і Парижа, Берліна і Марселя…
Якщо подивитися на ситуацію у світі в цілому, то там, де мусульмани стають більшістю, там вони починають вимагати своєї культурної та релігійної автономії. Це відбулося в Індії, Лівані, відбувається в Ізраїлі, на Філіпінах, півдні Таїланду, у західному Китаї. Немає жодної країни в світі, де б мусульмани жили у злагоді з народом, який їх прийняв. І чим тоді наша війна, корінних народів Північної Європи, проти мусульман відрізняється від війни, яка ведеться в Тибеті проти Китаю або боротьби за незалежність корінних жителів корінними жителями Болівії?
Ми тут живемо від початку світу і це саме наша країна!
У 2009 році в Болівії парламент прийняв закон, за яким корінне населення країни має право на самоврядування, але чому, тут, в Європі, корінні народи, хто хоче жити в рамках своєї власної культури, свого власного етносу, називають нацистами і расистами? Чому? Чим ми відрізняємося від корінного народу Болівії або тибетців. Чому вони герої, а ми нацисти і расисти? Наші предки жили в цій країні 12 000 років і ми, як корінне населення, маємо право не приймати колонізацію нашої країни і залишаємо за собою право боротися проти колонізаторов.
Я знаю, що інформацію, яку я висловлюю, важко сприймати, тому що до цього постійно торочилося абсолютно протилежне. Важко йти проти течії, коли всі сто відсотків медійних компаній займаються мультикультурною пропагандою. 24/7/365! Але незабаром, більшість норвежців, європейців будуть розуміти, що те, що я кажу зараз, — правда.
І я ставлю питання, як це може бути недемократично, підняти збройну боротьбу проти тих, хто знищує мій власний народ, знищує століттями сформовану культуру, етнос, нищить традиції, всі ці професори, науковці, журналісти, політики, що проповідують мультикультуралізм. Чому засоби, за допомогою яких я намагаюся захистити власну ідентичність і власні цінності, визнані недемократичними?
Томас Хіланд Еріксен, професор Університету Осло – один з ідеологів мултикультуралізму якось сказав: «У нас в Норвегії більшість білих і ми їх розберемо з такою ретельністю, що вони ніколи не будуть знову більшістю». Що він по суті сказав? Наша головна задача в тому, щоб розібрати по кісточках норвезький етнос, ми деконструюємо його так ретельно і грунтовно, щоб він знову ніколи не став більшістю. Це як раз ті плани, які мультикультуралісти хочуть реалізувати і звичайно ж вони сподіваються, що не буде ніякого опору цьому процесу знищення норвезького етносу, але тут вони глибоко помиляються… Громадянська війна проти мультикультуралізму тільки починається. І за нашими містами вже течуть ріки крові. Варто нам згадати Париж і Мадрид, Лондон і Тулузу, Л’єж і Орхус…
Але найнеприємніше те, що європейські мультикультуралісти настільки зарозумілі, що взагалі не бажають вступати ні в який діалог з нами, з “войовничими націоналістами”, хоча це могло б запобігти багатьом зіткненням.
Хай буде вам відомо, що ми хотіли мирного вирішення питань, ми хотіли мирних переговорів, протягом усього часу від завершення Другої світової війни, але ліві, марксисти, не бажають розмовляти з нами, їм не потрібен діалог, вони воліють цензуру, глузування і переслідування інакомислячих, але тим самим вони породжують ще більшу радикалізацію з нашого боку.
Наш уряд, не зважаючи на те, що прекрасно бачить, що мультикультуралізм не працює, продовжують накачувати нашу країну імігрантами з Азії та Африки, відмовляються дотримуватися етнічного, національного протекціонізму.
Більш того, наш уряд діє так, ніби на сто відсотків упевнений, що не буде ніякої громадянської війни між націоналістами і інтернаціоналістами в Європі. Ми, “войовничі націоналісти” – перші краплі, які приніс вам вітер змін, за нами прийде справжній шторм. Громадянська війна не стане для вас несподіванкою. Поступово відбуватиметься поляризація в суспільстві та ескалація напруги, ви побачите, що все частіше і частіше будуть зіштовхуватися між собою праві патріоти і послідовники ісламу. Мультикультурні режими просто змушені будуть боротися проти нас. На превеликий жаль тоді ріки крові будуть текти містами Європи.
Мої брати і сестри, націоналісти, зрештою переможуть. І це призведе до падіння режимів у державах Європи. Як я можу бути впевненим, що це станеться? Причина в тому, що мультикультуралізм є самознищувальною ідеологією, як тільки корінні європейці стають меншістю у своїй власній країні, то влада автоматично слабшає, тому що не може більше економічно підтримувати проведену цією ж владою соціальну політику. І в кінцевому підсумку Європу поглине найбільша економічна криза, такої сили, що нинішня криза в Європі буде нагадувати вам пікнік на свіжому повітрі…
Ми хочемо щоб європейські ліберально-марксистські еліти перестали за наш рахунок проводити ту політику, яка руйнує Європу і нашу країну, нам не потрібні шенгенські правила або квоти на прийом біженців з країн Африки та Азії, ми не хочемо щоб наша країна використовувалася, як звалище сміття, з якою лібераломарксісти отримують свої надзвичайні прибутки. Ми хочемо залишатися норвежцями, нацією норвежців, християнської нацією, ми хочемо залишатися членами сім’ї Північних народів, членами великої європейської сім’ї і зараз ми знаходимося в ситуації, коли ми це втрачаємо, ми втрачаємо наші міста, нашу країну, ми втрачаємо те, що було нам дорогим протягом 12000 років нашої історії
Протягом 5 — 10 років, ми, норвежці, станемо меншістю в нашій власній столиці і в багатьох інших містах. Політичні еліти нашої країни настільки знахабніли і настільки поводяться зарозуміло, що очікують від нас, щоб ми з розпростертими руками вітали своє власне національне знищення. А тих, хто відмовляються приймати правила гри, нав’язані лівими, оголошено фашистами та екстремістами.
Але це остаточне божевілля. Ці політики мають проходити психіатричну експертизу, а не я. І це стосується не тільки політиків, провідників мультикультуралізму в Норвегії, але і всіх європейських політиків. Всіх тих, хто підтримує мультикультуралізм. Справжнім злом є затопити наші країни азіатськими і африканськими емігрантами, знищити християнство, і підмінити його ісламом, – це справжнє зло, а не боротьба проти нього.
Загальна декларація прав людини, міжнародне право, дозволяє етнічним корінним народам, яким загрожує систематичне знищення, деконструкція власної релігії, традицій і культури, захищатися навіть збройним шляхом. І ті норвежці, у кого є моральна відповідальність перед власним народом, хто має почуття боргу, не будуть сидіти і дивитися, як все, що їм дороге, піддається оскверненню та знищенню. Ми будемо боротися.
Ми будемо боротися проти мультикультуралізму і нашої правлячої партії в Норвегії, і проти всіх порочних політичних активістів, що є провідниками мультикультуралізму в Європі.
Напад, який я зробив 22/7 є лише превентивним ударом для захисту корінних народів Норвегії, для захисту нашої культури. І я не визнаю свою провину!
Мій вчинок був здійснений з необхідності від імені мого народу, моєї культури, моєї релігії, мого міста, моєї країни. Тому я вимагаю щоб мене виправдали за всіма пунктами звинувачення!
Джерело
четвер, 12 січня 2012 р.
"Блискучого авангардизму" допис.
Перша частина...
Всесвітньо відома обробка «Щедрик» належить до тих, над якими Микола Леонтович працював майже все життя. Перша її редакція була написана до 1901—1902 рр., друга редакція — в 1906—1908 рр., третя — 1914 р., четверта — 1916 р., і нарешті, п'ята — 1919 р.
Уперше «Щедрик» був виконаний хором Київського Університету у 1916 році — у період, коли композитор працював у Києві, де керував хоровими колективами, викладав в Музично-драматичному інституті iм. Миколи Лисенка, працював в музичному відділі Київського обласного комітету та у Всеукраїнському комітеті мистецтв та очолив щойно створений державний оркестр.
Виконання твору принесло великий успіх. Ім'я Леонтовича стало відомим у музичних колах і серед широкої публіки.
Українська культура, по суті, почала виявляти себе з часу, коли до Америки приїхали перші іммігранти з України в 1870-х роках. Однією з найбільш важливих подій був саме виступ хору Олександра Кошиця в Нью-Йорку в 1922 році. Тут вперше був виконаний «Щедрик» М. Леонтовича, маленьке українське диво, яке розійшлося по всіх континентах. Настільки ця пісня сподобалася американцям, що в 1936 році американець українського походження Петро (Пітер) Вільговський (Peter Wilhousky), який працював для радіо NBC, створив англійську версію слів до «щедрика». Пісня нагадувала Вільговському передзвін, і він зафіксував цей образ у своїх віршах. Пізніше пісня закріпилася в музичній культурі західних країн під назвою «колядка дзвонів» (англ. Carols of the Bells). І до сьогоднішнього дня американські хори, професійні й непрофесійні, співають цей твір як колядку на Різдво.
Останнім часом з'явилося чимало обробок Щедрика у виконанні музикантів - починаючи Метрами класики до рок, техно і поп співаків різного калібру...
Стівен Шарп Нельсон.
Хор Скинії Братства Мормонів.
Кельтська Пані.
Серця Королівства.
І так далі...
понеділок, 9 січня 2012 р.
Ти і міліція
Юний друже! Так, так – юний, бо ця невеличка брошура написана саме для молоді. Написана як спроба поділитися життєвим досвідом та певними знаннями щодо дуже важливого питання – як зробити своє життя безпечнішим. Ти тримаєш у руках не нудне повчання чи моралістичну проповідь, це серйозна, але відверта розмова, а тому відразу будемо на «ти».
Ми будемо говорити про міліцію, а точніше про те, як тобі уникнути випадків приниження та жорстокості з боку правоохоронців. Сам розумієш – тема актуальна. Якщо тобі 20 років, і патрульні ще не нишпорили по твоїх кишенях у пошуках викраденого десь мобільника, жодного разу не зігнали ввечері з лавки у сквері або просто не нагрубили при друзях або дівчині, мушу констатувати – тобі пощастило. У наш час такі випадки – рідкість. Безпричинне затримання, знущання, побиття та катування, незаконні обшуки у квартирах та принизливі особисті огляди – про всі ці ганебні випадки міліцейського свавілля ти, мабуть, не раз читав у Інтернеті, бачив по телевізору і, я впевнений, неодноразово обговорював з товаришами, шукаючи відповідь на питання: «А як мені уникнути цього?»
Скажу одразу – це непросто, але звести до мінімуму ризик стати жертвою міліціонерів можна. Просто обміркуй мої поради та прислу́хайся до них. Вони стануть у пригоді, а може, врятують твоє життя і здоров’я. А ще – спокій твоїх батьків, що теж дуже важливо. Сам бачиш, незважаючи на всі запевнення «свіжих» міліцейських чиновників про рішучу боротьбу з «перевертнями в погонах», нічого в нашому з тобою житті суттєво не змінилось, і зустріч із міліціонером – річ не завжди приємна, а іноді й узагалі небезпечна.
Отже, почнемо.
Спочатку головне: запам’ятай три основних принципи (три НЕ) спілкування з міліцією:
— НЕ провокуй
— НЕ ображай
— НЕ тікай
Не давай приводу застосовувати щодо себе насильство, як би правоохоронці не підбурювали тебе до спалахів гніву та непродуманих вчинків своїм чіплянням, хамством і образами. Якщо не витримаєш і зірвешся – винуватим у конфлікті залишишся саме ти, оскільки довести вину чиновника, а тим більше міліціонера, у нашій державі дуже важко. Запропоновані три принципи (три НЕ) мають стати нормою твоєї поведінки при зустрічі з будь-яким працівником міліції: дільничним інспектором, опером, співробітником ДАІ чи патрульно-постової служби. Вони універсальні для будь-яких ситуацій, які ми будемо далі розглядати.
Ситуація 1. «Відчиніть – міліція!»
Стаття 30 Конституції України та стаття 14-1 Кримінально-процесуального кодексу України гарантує кожній людині недоторканність житла. Це означає, що ніхто, у тому числі і працівник правоохоронних органів, не має права без законної підстави ввійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому. Увійти до твоєї квартири чи будинку, провести в них огляд або обшук міліція має право лише за вмотивованим рішенням суду, з яким тебе зобов’язані ознайомити.
Якщо такого рішення суду немає, суворий голос за дверима: «Відчиніть, міліція!» – можна розцінювати не як наказ, а як прохання. Немає рішення суду – тобі вирішувати, пускати міліціонера у квартиру чи обмежитись розмовою на сходовому майданчику в під’їзді. Тому, якщо у двері дзвонить міліціонер, не поспішай відразу їх відчиняти, а спочатку детально розпитай про мету його візиту. Пояснення на кшталт: «Поговорити треба» або: «Відчиніть – тоді й поясню» до уваги взагалі не беруться. Якщо, наприклад, дільничний інспектор міліції повідомляє, що він перевіряє паспортний режим, візьми паспорт і сам вийди до дільничного. А ще одразу натисни на кнопку дзвоника дверей сусідів – хай вони будуть присутніми при твоїй розмові з міліціонером. Я радив би взагалі не пускати сторонніх осіб до свого житла, у тому числі й співробітника міліції, але якщо так сталося, що він уже в квартирі (ти дозволив йому написати якийсь документ на кухні), завжди залишайся з ним у одному приміщенні. Чуєш – завжди! Це не боягузтво, а елементарна норма поведінки у своєму житлі, досвідчений міліціонер і сам не залишиться в кімнаті за відсутності господаря. А в іншому разі не дивуйся, коли наступного дня під твоїм холодильником зовсім інші працівники міліції в присутності понятих знайдуть якісь невідомі пігулки. Здогадуєшся, хто їх міг там залишити, коли ти виходив із кухні?
Перед тим, як відчинити двері міліціонерові, зверни увагу на його зовнішній вигляд – дільничний інспектор міліції під час відвідування громадян повинен бути у форменому одязі (він же не на чашку кави до тебе прийшов). Якщо у двірне вічко ти побачив кількох осіб у цивільному, які називають себе працівниками міліції і хочуть поспілкуватися з тобою, не відчиняючи дверей, розпитай, з якого вони райвідділу, навіщо прийшли та ввічливо поясни, що ти завжди радий надати допомогу. А потім попроси залишити у дверях письмову повістку з викликом у міліцію, де має бути зазначено, з якого приводу тебе викликають, хто саме і в якій якості (свідок, підозрюваний тощо). Своє небажання пускати незнайомців у дім завжди можна розумно обґрунтувати: наприклад, сказати, що батько пішов у магазин, зачинив двері та випадково забрав із собою ключі, і ти просто фізично не можеш відчинити двері, бо немає чим. Але ти зараз зателефонуєш батькові, і він одразу прийде.
Якщо люди в цивільному погрожують зламати двері, грюкають у них, і ти бачиш серйозність їхніх намірів – зателефонуй на «1-02» та сам виклич міліцію, повідомивши, що невідомі особи без форми, представляючись працівниками міліції, вчиняють спробу протизаконно вдертися до твого житла. У черговій частині телефонний дзвінок буде автоматично записаний на магнітні носії, а це, у разі потреби, буде свідчити на твою користь. Крім цього, обов’язково зателефонуй або поклич сусідів – міліціонери дуже не люблять свідків своїх протиправних дій.
Ситуація 2. Спілкуємося з міліціонером
Будь-яка розмова з міліціонером, незалежно від того, де вона відбувається, – у тебе вдома, на вулиці чи в кабінеті райвідділу, має починатися з твого прохання до нього пред’явити службове посвідчення. Не соромся уважно його прочитати, а при можливості демонстративно записати посаду, прізвище, ім’я правоохоронця. Це не твоя забаганка, він зобов’язаний усі ці дані повідомити тобі. Та й психологічно ти продемонструєш свою готовність до спілкування, але виключно в межах закону і на серйозному рівні.
Слід розуміти, що міліціонер є представником держави, і до нього необхідно ставитися з відповідною повагою та виконувати його законні вимоги. Запам’ятай: злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції є адміністративним проступком (стаття 185 Кодексу про адміністративні правопорушення) і може призвести до застосування щодо тебе фізичної сили та арешту строком до 15 діб. Міліціонери дуже полюбляють під будь-яким приводом використовувати саме цю статтю – вона дає їм можливість доставити людину до райвідділу, а на чужому полі, так би мовити, грати завжди гірше. Разом з тим, зверни увагу, – ти зобов’язаний виконувати лише законні вимоги працівника міліції, як то: назвати своє прізвище, адресу проживання, пред’явити паспорт чи інший документ, що посвідчує особу, дати пояснення з приводу події, свідком якої ти був, припинити чинити ті чи інші дії, якщо тобі обґрунтовано вказали, що в них вбачаються ознаки правопорушення.
Увага! Памятай: – міліціонер не має права вилучати й забирати з собою твій паспорт, якщо в ньому немає ознак підробки (у такому разі в присутності двох понятих обов’язково складається мотивований протокол вилучення чи добровільної видачі документа);
– міліціонер не має права вилучати у тебе будь-які речі, якщо вони не є знаряддям або об’єктом скоєння правопорушення. У будь-якому разі вилучення речей також має бути протокольно оформлено в присутності двох понятих;
– міліціонер не має права вимагати від тебе невідкладно прибути разом із ним до райвідділу міліції без пояснення причин. Такі дитячі доводи, як «У райвідділі все тобі розкажуть» або: «Я не знаю, це до начальника зверніться», – пропускаємо повз вуха. Взагалі, якщо тобі не вручено письмову повістку про явку в міліцію – до райвідділу можна не йти.
– ти маєш право в будь-який момент припинити розмову. Але зроби це коректно й аргументовано: посилайся на стан здоров’я, необхідність прийняти ліки або просто скажи, що виходив із дому в магазин і залишив на плиті чайник. Обов’язково скажи, що завжди готовий зустрітись і допомогти міліції в інший час, міліціонер не має права примушувати тебе до тривалої співбесіди, коли припинити розмову – вирішувати тобі.
Ситуація 3. Тебе викликають у райвідділ міліції
Я вже говорив, що явка в міліцію є обов’язковою, якщо ти отримав відповідну письмову повістку. До того ж, така повістка має бути отримана особисто тобою під підпис (корінець повістки з підписом міліціонер забирає з собою). У повістці повинно бути чітко зазначено: кого викликають у міліцію (твоє прізвище та ініціали), куди викликають (назва органу міліції та його адреса), хто викликає (прізвище посадової особи), у якості кого викликають (потерпілий, свідок, підозрюваний), для чого викликають (допит, надання пояснення), дата і час прибуття до міліції.
Проігнорувати можна телефонне чи усне запрошення до підрозділу міліції (такий вчинок відповідальності не передбачає), але, отримавши письмову повістку, ти зобов’язаний з’явитись у райвідділ, і від цього нікуди не дітися. Якщо не прийдеш – доставлять примусово із складанням протоколу про злісну непокору законним вимогам працівника міліції. Але життя – це життя, і якщо з важливих причин (хвороба тощо) ти не зможеш прийти до міліції у термін, вказаний у повістці, – обов’язково зателефонуй до райвідділу й повідом про це. Бажано спершу зателефонувати не до конкретного працівника, а до чергової частини, де розмова буде зафіксована записуючим пристроєм, і ніхто надалі не зможе звинуватити тебе в ухиленні від явки. Проте візьми до уваги, що потім посадова особа райвідділу, яка викликала тебе до себе, може зажадати документального підтвердження причини неявки (лікарняний лист та інше).
Дуже важливо! Не ходи до міліції сам, до самого кабінету тебе повинні супроводжувати близькі або друзі. Так, на всякий випадок. І хай цей момент, що ти не один, побачать якомога більше міліціонерів. У крайньому разі (припустімо, ти перебуваєш десь у чужому місті на відпочинку або у відрядженні), перед відвідуванням райвідділу проінформуй по телефону родичів та знайомих: до якого саме підрозділу міліції ти йдеш, коли, хто та у зв’язку з чим тебе викликає.
Запам’ятай! Одразу після того, як ти зайшов до приміщення райвідділу, звернись до постового при вході або в чергову частину і вимагай, щоб тебе записали у відповідному журналі відвідувачів (такий є в кожному підрозділі міліції). У журналі має бути зазначено твоє прізвище, ім’я, по батькові, дата та час прибуття в райвідділ, до кого з працівників міліції ти прийшов. Далі постовий зобов’язаний зафіксувати у цьому ж журналі час, коли ти вийдеш із райвідділу. Ти спитаєш – навіщо ця бюрократія? А для того, щоби ти не сидів у райвідділі кілька діб за підозрою у вчиненні злочину, а міліціонери при цьому не розводили би руками і не говорили твоїм стурбованим батькам, що взагалі тебе не знають, і ти в райвідділі ніколи не був. Запис у журналі про твоє перебування в міліції значно зменшить таку загрозу, а твої родичі в очікуванні біля чергової частини – зведуть її нанівець.
Ситуація 4. Тебе затримала міліція
У народі кажуть, що не можна зарікатися від двох речей – від суми та від тюрми. Іноді в житті обставини складаються таким чином, що навіть найбільш законослухняний громадянин може опинитись у ролі затриманого. Неважливо, за що тебе затримали, важливо, що робити і як себе поводити в такій нестандартній ситуації .
Маєш знати, що існує дві головні підстави для затримання: затримання за скоєння адміністративного правопорушення та затримання за підозрою у вчиненні злочину.
Отже, – адміністративне затримання. Проводиться міліцією, якщо вона вважає, що ти вчинив адміністративне проступок – порушував громадський порядок, перебував у громадському місці в нетверезому стані та тому подібне. Взагалі, згідно зі статтею 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), адміністративне затримання може тривати не більше 3 годин. За цей час співробітники міліції повинні скласти на тебе адміністративний протокол, опитати свідків та інше.
Після затримання тебе можуть помістити й тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях – кімнатах для затриманих, які в народі називають «мавпятниками». Перебування в такій кімнаті приємних вражень у тебе не залишить, а отже, – увага!
Для початку спробуй взагалі уникнути підстав для затримання. Для цього :
– завжди май при собі свій паспорт або студентський квиток. Постійне носіння при собі документів позбавить тебе від багатьох ускладнень під час спілкування з працівниками міліції. Відсутність паспорта дає міліціонерові повне право доставити тебе до райвідділу для встановлення особи. Якщо ти таки не маєш при собі документів, чітко назви своє прізвище та адресу проживання, попроси міліціонера зателефонувати по твоєму телефону батькам, які підтвердять твої твердження. Батьки не беруть слухавку – не біда, попроси правоохоронця перевірити правдивість повідомлених про себе відомостей за обліками адресно-довідкового бюро по телефону, він має таку можливість. Скажи, що ти з розумінням ставишся до важкої міліцейської праці та розумієш, що міліціонер виконує свої обов’язки, а тому готовий почекати, доки проводиться ця перевірка;
– уникай створення конфліктної ситуації з правоохоронцями. Пропонуй компроміс, і якщо це можливо, виконай їхні вимоги. Зрозумій, що згідно із Законом «Про міліцію», міліціонер таки має право зупинити на вулиці будь-якого громадянина. Але лише зупинити, перевірити документи, попросити надати пояснення з того чи іншого приводу. Часто правоохоронці вимагають надати їм можливість провести огляд речей, скажімо, сумки (ну, що поробиш, коли твоя велика сумка викликала підозру в міліціонерів, які знають, що декілька годин тому в цьому районі обікрали квартиру?). Слід розуміти, що між обшуком і так званим оглядом є суттєва різниця. При огляді міліціонер повинен запропонувати тобі показати вміст сумки, особисто копирсатись у ній або у твоїх кишенях він не має права. Відповідно до закону, ти вправі відмовитись від проведення огляду, але тоді пам’ятай, що в такому разі працівник міліції може зажадати пройти з ним у райвідділ, мотивуючи необхідністю розкриття злочину. При цьому, якщо не маєш при собі паспорта, – твої шанси бути примусово доставленим до міліції зростають у рази. Тому, якщо в тебе немає при собі заборонених предметів, то чому би й не надати міліціонерові можливість пересвідчитись у цьому. Зроби це, хай він заспокоїться;
– будь спокійним і чемним, але водночас і впевненим у собі. Запам’ятай, що саме перші хвилини твого вимушеного спілкування з міліціонером мають велике значення для подальшого розвитку ситуації. Ще раз наголошую – не піддавайся на провокації й ніколи не відповідай на грубість грубістю. Коректна й у той же час офіційна манера спілкування спонукає міліціонера ставитися до тебе таким же чином. Обов’язково запитай, у чому причина такої цікавості до твоєї персони – міліціонер зобов’язаний проінформувати про підстави затримання. У жодному разі не треба залякувати міліціонера своїм «родичем-прокурором» або «сусідом-депутатом» та ще й погрожувати звільненням з роботи, будь певен – сфальсифікують матеріали і зроблять так, що навіть добросовісний прокурор не допоможе. Відразу «качати права» і вимагати негайно надати тобі адвоката потреби також ще немає – з тобою тільки розмовляють;
– не роби дурниць і не потрапляй до міліції «за компанію». Скоєння правопорушення у складі групи відноситься до обставин, що обтяжують відповідальність за вчинене;
– якщо так сталось, що ти десь випив чарку-другу горілки, спокійно скажи працівникові міліції, що це не заборонено законом і не є значною провиною, адже ти повністю себе контролюєш. Доведи адекватність своєї поведінки, скажи, що був на дні народження в нареченої і дозволив собі трохи випити вина за здоров’я майбутньої тещі (міліціонери такі ж люди, і в них такі ж тещі). Пообіцяй, що зараз же підеш додому, а не будеш вештатись по місту в пошуках пригод. Разом з тим, не треба фамільярничати та лізти до працівника міліції з обіймами: «Ну, командире, ти ж розумієш…»;
– якщо ти скоїв дрібне правопорушення – вибачся й одразу виконай вимогу міліціонера щодо його усунення (припини голосно співати вночі на вулиці, сховай пляшку з пивом і запевни, що доп’єш її лише вдома, підніми той злощасний недопалок і таки кинь його в смітницю, а не поруч).
Тепер що робити, коли ці профілактичні заходи все ж не допомогли, і міліціонер висловив твердий намір тебе затримати й доставити до райвідділу. У такому неприємному випадку:
– у жодному разі не тікай і не чини фізичного опору працівникові міліції. Обірваний погон або ґудзик на сорочці міліціонера – це доказ твоєї злісної непокори, а значить, у найліпшому разі, – 15 ночей у камері з неприємним товариством. Крім цього, тебе просто елементарно відлупцюють, бо співробітник міліції має право застосовувати прийоми рукопашного бою для припинення правопорушення та затримання особи, яка намагається втекти, потім надінуть наручники і ще раз відлупцюють, вже для профілактики;
– вимагай чіткого пояснення, у зв’язку з чим тобі так необхідно йти до райвідділу і в скоєнні якого правопорушення тебе підозрюють;
– перед тим, як пройти з міліціонером до службового автомобіля, з’ясуй, у який підрозділ ви направляєтесь;
– проінформуй по мобільному телефону про затримання своїх близьких (друзів, знайомих). Це зробити важко, оскільки міліціонери часто не дають можливості скористатись телефоном. Проте таку спробу зробити необхідно – поясни міліціонерові крайню важливість такого дзвінка, посилаючись на те, «що вийшов із дому на хвилинку в магазин, біля під’їзду шестирічна сестра залишилась, а ключі від квартири в мене». Отримавши можливість зателефонувати, стисло повідом родичів, у який підрозділ міліції тебе відвозять та попроси приїхати до тебе. У крайньому разі спробуй надіслати СМС-повідомлення. Ще раз кажу, вірогідність того, що тебе в міліції будуть принижувати або бити, значно зменшиться, коли під черговою частиною перебуває купа твоїх родичів, яка вимагає невідкладної зустрічі з тобою й телефонує до всіх можливих інстанцій (до прокуратури в першу чергу);
– дуже важливо, щоби при доставлянні у відділ міліції був чітко зафіксований час затримання, оскільки з нього починається відлік годин твого вимушеного перебування в міліції. У черговій частині ведеться книга обліку доставлених, куди має бути внесений відповідний запис про твій вимушений візит;
– одразу після прибуття до міліції вимагай складання протоколу про своє затримання. У протоколі неодмінно зазначаються дата і час затримання та його підстави з обов’язковим посиланням на норму закону, що їх передбачає. Відповідно до статті 29 Конституції України при складанні протоколу працівник міліції повинен негайно повідомити про твоє затримання родичів, проконтролюй це. Нікуди не поспішай, потреби в цьому вже немає. Уважно прочитай зміст протоколу, вимагай роз’яснити твої права і передусім право відмовитись давати будь-які свідчення стосовно себе та право на отримання юридичного захисту й допомоги від фахівця в галузі права.
Міліціонер запропонує підписати складений на тебе протокол. Пам’ятай, просто підписаний протокол – це зізнання у вчиненні правопорушення, тому, якщо не вважаєш себе винним, зазнач у протоколі (є там така графа – пояснення правопорушника) «з протоколом не згоден» або взагалі відмовся його підписувати (надавати пояснення чи підписувати протокол – це твоє право, а не обов’язок). У протоколі маєш право записати свої зауваження щодо дій посадових осіб міліції, якщо вважаєш такі дії незаконними. Наприклад: «Про затримання не повідомлені родичі» або: «Мені відмовлено у наданні можливості користуватися послугами адвоката».
Пам’ятай, ти маєш право взагалі відмовитись підписувати документи, давати будь-які показання чи пояснення проти себе. Таке право тобі гарантує стаття 63 Конституції України, і співробітник міліції перед тим, як почати опитувати чи пропонувати підписати протокол, зобов’язаний ознайомити тебе під підпис із положеннями вказаної статті;
– до речі, настав час шукати візитку знайомого адвоката. Якщо такого немає, – це погано. Послуги кваліфікованого фахівця ніколи не завадять, тому після того, як прочитаєш цю брошуру, одразу познайомся з адвокатом та заздалегідь обговори спільні дії під час непередбачуваних ситуацій. Стаття 29 Конституції України наголошує, що «кожному заарештованому або затриманому має бути надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватись правовою допомогою захисника». Ввічливо поясни співробітникові міліції, що ти взагалі відмовляєшся підписувати будь-які документи за відсутності твого адвоката. Відмова не повинна бути показово нахабною і дратувати міліціонера, просто спокійно скажи, що ти не можеш підписувати міліцейські папери без адвоката, оскільки не є фахівцем у галузі права і не хочеш якихось ускладнень надалі.
Під час оформлення адміністративного затримання тобі доведеться пройти неприємну процедуру особистого огляду та огляду твоїх речей. Слід знати, що особистий огляд має проводитись особою однієї з тобою статі й у присутності двох понятих цієї ж статі. Про результати особистого огляду складається протокол, до якого заносяться відомості про вилучені в тебе речі. Протокол засвідчується твоїм підписом та підписами понятих.
Після оформлення процедури затримання, тебе, можливо, помістять у кімнату для затриманих при черговій частині. Хоча, яка це кімната, будемо називати речі своїми іменами – у камеру. Ще раз нагадую – відповідно до законодавства в камері ти можеш перебувати максимум 3 години. Якщо цей час минув, а тебе звільняти ніхто не поспішає – покажи свою обізнаність і неагресивно поцікався, чому міліція порушує вимоги законодавства. Не треба одразу панікувати – спокійно очікуй, періодично ввічливо нагадуй черговому про те, що перебуваєш у камері понад максимально визначений термін і дуже хвилюєшся за батьків, які досі не знають, де перебуває їхнє улюблене чадо. Поясни, що ти не хотів, проте тепер просто вимушений поскаржитись на дії працівників міліції їхньому керівникові або прокуророві. Проте якщо тебе зараз же відпустять, то перевантажувати міліцейське начальство й прокуратуру своїми скаргами не будеш.
Буває так, що в камері ти знаходишся не один. Придивись до свого сусіда, і якщо це не пропащий п’яничка, а такий же «щасливець», як і ти, – обміняйтесь адресами і телефонами рідних та домовтеся про взаємну допомогу. Час від часу з міліції таки відпускають когось на волю, а тому твій новий знайомий може проінформувати родину про місце твого перебування або при потребі підтвердити, що строк твого сидіння у «мавпятнику» перевищив усі припустимі норми.
Після затримання на тебе обов’язково будуть складати ще один протокол – не про затримання, а про скоєне тобою адміністративне правопорушення (якщо тільки тебе не затримали без паспорта тільки для встановлення особи). Міліціонери лагідно пояснять: підписуй протокол – і ти на свободі. Не розслабляйся. Якщо ти не скоював ніякого порушення – не підписуй протокол заради звільнення. Можуть бути несподіванки. Після підписання протоколу тебе доставлять до суду, де суддя, на підставі підписаного тобою ж протоколу, згідно з яким ти – бешкетник, хуліган і п’яничка, без докорів сумління запроторить тебе за ґрати на кілька діб. Тому уважно вивчи протокол, з’ясуй, яке покарання згідно з адміністративним кодексом передбачено за вчинок, у якому тебе звинувачують. Якщо це звинувачення у зловживанні алкоголем, а ти не пив – вимагай направлення на відповідну експертизу, яка засвідчить, що останній раз спиртне ти вживав місяць тому.
Тепер про дактилоскопію. Багато людей помилково вважають – якщо вже потрапив у райвідділ, то міліціонери мають право сфотографувати тебе та зняти відбитки пальців. Це зовсім не так. Відповідно до статті 11 Закону України «Про міліцію», правоохоронці можуть фотографувати та проводити дактилоскопію лише осіб, затриманих за підозрою у скоєнні злочину або за бродяжництво, тих, хто звинувачується у вчиненні злочину, взятих під варту або підданих адміністративному арешту за рішенням суду (запроторити на 15 діб може тільки суд і аж ніяк не міліція). Твоє адміністративне затримання і навіть складений протокол – це ще не підстава, щоб залишити в райвідділі «фотки на згадку» і дактилоскопічну картку.
Відбитки пальців – це твої індивідуальні, конфіденційні дані, і вони не повинні опинитися під загрозою неконтрольованого поширення. Просто подумай – а навіщо міліція так хоче отримати твої відбитки пальців, мабуть, для чогось же їй це потрібно? І де потім буде зберігатися ця персональна дактилоскопічна картка із зазначенням твого прізвища, дати народження та інших установчих даних? Чи є гарантія того, що вона не потрапить до рук сторонніх осіб або нечесного чи просто халатного міліціонера, який використає її для твого звинувачення у вчиненні злочину? Дактилоскопічний облік ведеться щодо певної категорії осіб, а ти – не злочинець і тому ввічливо відмовся від такої процедури з посиланням на цю саму статтю 11 Закону України «Про міліцію».
Ситуація 5. Обшук у твоєму житлі та вилучення речей
Спочатку з’ясуймо: а навіщо міліція взагалі проводить обшук? Це тільки у фільмах будь-який міліціонер, щось запідозривши, має право ввійти до квартири та обшукати чи оглянути її. Обшук – це процедура, яка прописана (хоч і не зовсім досконало) у главі 16 Кримінально-процесуального кодексу України, а тому співробітники міліції в обов’язковому порядку повинні її дотримуватись Обшук проводиться лише у випадках, коли міліція має достатні підстави вважати, що в жилому приміщенні переховуються розшукувані злочинці або знаходяться знаряддя злочину чи здобуті злочинним шляхом речі або цінності.
Згідно зі статтею 177 Кримінально-процесуального кодексу України, обшук у твоїй квартирі чи домоволодінні може бути проведений тільки за вмотивованою постановою судді, яку міліціонери зобов’язані тобі пред’явити. Якщо така постанова, засвідчена печаткою суду, є – нічого не поробиш, вона оскарженню не підлягає, і обшук відбудеться. До речі, за окремих обставин законодавство надає міліціонерам право провести обшук і без суддівської постанови, але лише у невідкладних випадках, пов’язаних виключно із безпосереднім переслідуванням злочинця або врятуванням життя чи майна. Перед проведенням обшуку тобі повинні повідомити, що саме будуть шукати у твоєму житлі та запропонувати видати розшукувані речі добровільно. Проте, як правило, міліціонери хитро формулюють свої вимоги і, не конкретизуючи, пропонують видати «заборонені для зберігання речі й документи», що дає їм можливість провести обшук у будь-якому разі. Про проведення обшуку складається протокол у двох примірниках, який підписується слідчим (а він обов’язково повинен бути присутнім при обшуку), понятими та власником житла.
Тепер про що тобі необхідно знати і які застережні заходи доцільно вжити для зменшення ризику отримання неприємностей.
Запам’ятай:
– обшук житла проводиться тільки в присутності двох понятих та особи, яка у цьому житлі проживає. Якщо міліціонери прийшли обшукувати твоє житло зі своїми понятими – це перший сигнал про їхню можливу упередженість та недобрі наміри. Наполегливо вимагай, щоб у якості понятих виступали твої сусіди: незаангажовані поняті – це серйозна гарантія дотримання твоїх прав;
– перед обшуком тобі й понятим мають оголосити передбачені законодавством права (бути присутніми при всіх діях співробітників міліції та робити заяви і зауваження з приводу цих дій, які заносяться до протоколу обшуку). Важливо, щоби поняті почули про свої права саме від правоохоронців та і міліціонерів, така процедура дисциплінує;
– пильно стеж за діями співробітників міліції та контролюй їх перебування у своєму житлі. Обшук, як правило, проводиться кількома співробітниками міліції, але при цьому вони не повинні обшукувати всі кімнати твого домоволодіння одночасно. Якщо ти з понятими, скажімо, перебуваєш у вітальні, а працівник міліції радісно вигукує, що він знайшов щось заборонене у твоїй спальні, – категорично протестуй, оскільки ні ти, ні поняті в цей час поруч із ним не перебували. Вимагай занесення до протоколу обшуку такої важливої обставини, як виявлення забороненого предмета, і проси понятих засвідчити своїми підписами факт того, що вони на час цієї «знахідки» в приміщенні не перебували (ось чому так важливо забезпечити присутність неупереджених понятих);
– особа, яка проводить обшук, має право вимагати від тебе відчинити замкнуту шафу, секретер чи сейф, а тому, якщо не хочеш, щоби їх просто зламали, краще це зробити;
– міліція має право заборонити присутнім виходити з кімнати, у тому числі й особам, які зайшли до приміщення вже під час проведення обшуку та заборонити їм контактувати між собою. Такі вимоги необхідно виконувати, оскільки слідчий уповноважений провести також і особистий обшук, якщо вважатиме, що ти міг передати заборонені предмети комусь із присутніх, і він ховає їх при собі;
– якщо раптом міліціонер «виявив» у кімнаті незнайомий тобі предмет, ні за яких обставин не бери його в руки. Хай на провокацію правоохоронця: «Візьми і продивись – це не твоє?» ведеться хтось інший, а тобі не треба, щоби на чужому предметі появились саме твої відбитки пальців;
– обшук – не погром, тому співробітники міліції зобов’язані уникати пошкодження предметів у приміщенні, а також твоїх речей;
– по закінченню обшуку уважно прочитай складений за його результатами протокол, вимагай внесення до нього всіх твоїх, навіть незначних, зауважень і обов’язково отримай один примірник протоколу (здобудеш офіційний документ про підстави проведення обшуку і його реальну мету, крім цього, відомості про міліціонерів і залучених ними понятих також зайвими не будуть).
За результатами обшуку можуть бути вилучені лише заборонені предмети, речі чи документи або такі, що мають значення для справи, тому вимагай пояснення, чому міліція вилучає в тебе ту чи іншу річ. Усі документи або предмети, котрі правоохоронці вирішили вилучити, мають бути пред’явлені для огляду тобі й понятим та перелічені в протоколі обшуку із зазначенням їх назви, кількості, ваги, матеріалу, із якого вони виготовлені, а також характерних індивідуальних ознак. Це теж важливо, а тому слід особисто проконтролювати, аби слідчий детально описав вилучений предмет, бо інакше знайдений у тебе на кухні звичайний ніж для нарізання хліба може раптом перетворитися на небезпечний стилет чи «фінку». Вимагай, щоби вилучені в тебе предмети були на місці обшуку упаковані та опечатані, а паперові печатки засвідчені підписами понятих (знову таки бачиш, яку важливу роль відіграють поняті в забезпеченні твоїх прав).
Ситуація 6. Тебе затримали і звинувачують у вчиненні злочину
Тут уже всі жарти набік. Працівники міліції вважають, що перед ними злочинець, і будуть діяти відповідним чином. Головне: ні в якому разі не чини опору, не лізь у бійку і не намагайся втекти – за певних обставин міліціонер має право застосувати вогнепальну зброю при затриманні злочинця. Якщо він уже тримає в руках пістолет, беззаперечно виконуй його вимоги і не роби спроби наблизитись до нього – стаття 15-1 Закону України «Про міліцію» зазначає, що спроба особи, яку працівник міліції затримує із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену міліціонером відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право стріляти без попередження. Оголена зброя в руках правоохоронця – це вже засторога.
Звинувачення та затримання людини за вчинення злочину – справа серйозна, а тому закон максимально чітко й вичерпно визначає підстави для такого затримання.
Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України затримання проводиться лише за наявності однієї з підстав:
— коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
— коли очевидці, в тому числі потерпілий, прямо вкажуть на особу, яка вчинила злочин;
— коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
Тому, спочатку виконавши вимоги міліціонера, продемонструй свою обізнаність з нормами права та обов’язково з’ясуй, на якій підставі тебе затримали.
При затриманні за підозрою у вчиненні злочину на тебе обов’язково повинні скласти протокол про затримання. Увага! Твій особистий контроль за належним оформлення протоколу є одним із важливих способів самозахисту, який не тільки дасть можливість тобі ознайомитися зі звинуваченням і які для цього є підстави, але й може зіграти вирішальну роль для твого звільнення. Отож не поспішай його підписувати (як і будь-який документ у міліції), а уважно вивчи зміст протоколу.
Пам’ятай, що ти маєш право:
– власноручно записати в протоколі про затримання свої свідчення. Скористайся цим правом. Після написання пояснення, зроби неможливим дописки під ним іншого тексту – постав «Z» або перекресли навхрест незаповнені рядки протоколу;
– не підписувати протокол із незаповненими графами, пояснення «Потім заповню» від міліціонера не приймаються;
– записати у протокол будь-які свої коментарі, у тому числі й аргументи щодо своєї невинуватості або скарги на порушення закону з боку правоохоронців при твоєму затриманні;
– взагалі відмовитись від підписання протоколу про затримання або написаного міліціонером із твоїх слів пояснення, якщо вони не відповідають дійсності. Взагалі не надавай жодних пояснень стосовно себе, якщо вважаєш, що такі пояснення можуть бути використані проти тебе;
– вимагати присутності адвоката з початку оформлення протоколу про затримання. При цьому ти можеш відмовитися від послуг призначеного тобі адвоката й вимагати від міліції дочекатись саме твого знайомого захисника. Якщо тебе безпідставно звинувачують у вчиненні тяжкого злочину, – взагалі жодного слова чи підпису без адвоката, можеш сказати лише фразу: «Прошу дати мені можливість зателефонувати моєму адвокатові, мені необхідний юридичний захист та допомога, я маю право відмовитися давати свідчення без адвоката».
Запам’ятай! Згідно з чинним законодавством твоє затримання за підозрою у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин, тому особливу увагу зверни на те, щоб у протоколі були вірно вказані дата та час твого затримання. Протягом 72 годин міліція зобов’язана або звільнити тебе або доставити до суду, яким приймається рішення про можливість твого подальшого перебування під вартою.
Копію протоколу про затримання одразу після його складання міліціонер повинен вручити тобі разом із письмовим переліком передбачених для затриманого прав. У жодному разі не викидай копію протоколу, для твого адвоката це дуже важливий документ.
Крім цього, ти також маєш право:
– одразу після затримання написати скаргу начальникові райвідділу міліції про допущені його підлеглими порушення твоїх прав. Така скарга має бути прийнята черговим чергової частини й при тобі зареєстрована у відповідному журналі;
– вимагати надання тобі медичної допомоги. Для цього черговий зобов’язаний викликати до тебе бригаду «швидкої допомоги», лікареві якої ти повинен поскаржитись на незаконне застосування міліцією щодо тебе фізичного насильства. Лікар, крім надання допомоги, має зафіксувати завдані тобі тілесні ушкодження (навіть незначні) і твої пояснення, яким чином ти ці тілесні ушкодження отримав;
– вимагати, щоби співробітники міліції невідкладно повідомили про твоє затримання одного з членів родини. Міліціонери зобов’язані це зробити, вимагай, щоби вони зробили це при тобі, не вір запевненням: «Ми вже батькові передзвонили, сказав, що завтра прийде». Перебування близьких у райвідділі є запорукою коректного ставлення до тебе.
Усвідом, що міліція не затримує людей заради своєї розваги. Тебе підозрюють у скоєнні злочину, і, мабуть, так склалось, що для цього є певні підстави. Міліція має намір здобути підтвердження таких підстав і оформити їх документально. Ти впевнений у своїй невинуватості, але подекуди міліціонери таки отримують від невинуватих липові зізнання. Затримання для людини – це, передусім, психологічний стрес. Одразу після затримання з особою працюють кілька співробітників міліції, які мають відповідну підготовку, досвід роботи і вміло використовують те, що людина налякана, перебуває у незвичній для себе обстановці й зовсім не знає, як себе поводити та як довести свою невинуватість. Дуже складно, але дуже важливо за таких обставин намагатися не нервувати, поводити себе врівноважено та не піддаватись на провокації: умовляння чи залякування.
Наприклад, тобі можуть сказати, що в сусідньому кабінеті дає пояснення свідок, який бачив, як ти скоїв злочин, і тепер тобі не уникнути покарання. Як альтернативу, опери можуть запропонувати самому написати «явку з повинною», після чого нібито не буде сенсу в подальшому твоєму затриманні, і ти спокійно поїдеш собі додому. Міліціонери намагаються встановити довірливі й доброзичливі стосунки, починають переконувати, що зараз для тебе головне – бути звільненим. А вирвавшись із райвідділу, ти зможеш відмовитися від написаного (в принципі це дійсно так) і взагалі досвідчений адвокат тебе у будь-якому разі «витягне». Завжди виважено й навіть критично стався до подібних пропозицій і не піддавайся на такі умови звільнення – міліціонери зацікавлені в розкритті злочину, а не у твоєму звільненні. Написана тобою «покаянка» необхідна міліції як доказ твоєї вини і додаткове обґрунтування необхідності твого взяття під варту.
Не будь наївним і не вір запевненням міліції, що ти скоїв незначний злочин і тобі за це нічого не буде, – тільки штраф. Навіть якщо це й так, то сам факт притягнення до кримінальної відповідальності твоєї біографії не прикрасить і навіть може призвести до певних обмежень твоїх прав. Ти не скоював злочин – так не бери на себе чужу провину.
Гадаю, ти вже дещо зрозумів і не маєш намірів перевіряти на своєму досвіді правдивість телесеріалу «Глухар». Тому стисло підведемо підсумки і ще раз повторимо правила поведінки у спілкуванні з міліцією:
– своїми діями я не провокую співробітників міліції на затримання;
– без погроз, образ та зухвалості, а спокійно, впевнено і компетентно я переконую міліціонера у своїй невинуватості;
– у будь-якому разі я не тікаю та не чиню міліціонерові фізичного опору;
– про моє затримання у будь-який спосіб я повідомляю моїм рідним та друзям, які одразу вирушають до райвідділу міліції і не залишають його, доки мене не випустять або доки не прийде мій адвокат;
– я маю кваліфікованого адвоката, який завжди готовий прийти на допомогу;
– я не підписую не заповнені документи або такі, де невірно викладені обставини і причини мого затримання:
– я не винуватий, а тому не піддаюсь залякуванню й умовлянню міліціонерів зізнатись у скоєнні злочину;
– я знаю максимально можливі терміни мого затримання і після їх закінчення домагаюся свого звільнення.
Ситуація 7. Побиття в міліції
Про це говорити важко і неприємно, але необхідно. Така правда нашого сьогоднішнього існування у цій країні. Побиття громадян та застосування катувань у міліції – явище, на жаль, досить поширене. І причина тут одна – міліціонерам необхідно за будь-яку ціну отримати від затриманого зізнання, пресловуту «явку з повинною». В Україні до теперішнього часу є актуальним афоризм сталінського прокурора Андрія Вишинського: «Зізнання – цариця доказів», і, вірогідно, ближчим часом ситуація на краще не зміниться.
Тому ще декілька порад. Під час перебування в службовому приміщенні запам’ятай імена міліціонерів, які тебе били (вони ж спілкуються між собою). Постарайся залишити докази свого перебування та побиття в кабінеті: якщо пішла кров, – забризкай нею покриття підлоги, непомітно зроби мазок кров’ю на днищі стільця або заховай закривавлену носову хустинку десь за шафою чи батареєю опалення. Можна потім зробити відповідний аналіз крові, і це буде як доказом того, що тебе побили, так свідченням того, що ти взагалі перебував у службовому кабінеті райвідділу (є в міліціонерів така звичка – стверджувати, що вони бачать тебе вперше).
Зімітуй втрату свідомості або нестерпні болі в серці – нехай викликають лікаря. Не соромся голосно кликати на допомогу – це не боягузтво, а засіб самозахисту. По-перше, у коридорі можуть бути люди, а це – свідки, по-друге, жодний керівник не зацікавлений у скоєнні надзвичайної події у своєму підрозділі, а тому якщо почує, то також прийде тобі на допомогу. Та й не всі ж міліціонери нелюди, серед них багато таких, хто засуджує жорстокість своїх колег, і буде вимагати від них припинити знущання.
Якщо від тебе під катуваннями вимагають щось написати і підписати, а всі попередні заходи не дали очікуваного результату, – пиши й підписуй, це краще, ніж залишитися калікою. Але умисно викриви свій почерк (пиши з нахилом літер уліво або почерком «першокласника», акуратно виводячи кожну літеру) і постав нестандартний для тебе підпис. Міліціонери твого почерку не знають, а звіряти проставлений під протоколом підпис з підписом у паспорті звички не мають.
У подальшому довести той факт, що тебе побили саме в міліції (а не до приходу у райвідділ чи після виходу з нього) і притягнути катів у формі до відповідальності досить складно – свідки твого побиття відсутні, а міліціонери проти себе свідчити не збираються.
І все ж таки, якщо тебе побили, то необхідно:
– невідкладно зафіксувати факт отримання побоїв. Звернись до травматичного пункту лікарні або, ще краще, виклич бригаду «швидкої допомоги» прямо до будівлі райвідділу. Під час виклику повідом диспетчера на телефоні: «Був побитий у такому-то райвідділі міліції, втрачаю свідомість, не можу самостійно пересуватись». Після прибуття лікарів вимагай ретельної фіксації всіх завданих тобі тілесних ушкоджень, навіть незначних. Зверни увагу лікарів на особливі травми – сліди від наручників, опіки від застосування електрошокера тощо. Поясни лікарям, що ушкодження тобі завдали працівники міліції і вимагай госпіталізації, а в подальшому – надання довідки про результати проведеного медичного огляду;
– одразу звернись до органів прокуратури з відповідною заявою (навіть і вночі, там повинен бути черговий). У прокуратурі вимагай направлення на проведення судово-медичної експертизи, яка встановить ступінь, час та характер завданих тобі тілесних ушкоджень. До бюро судово-медичної експертизи необхідно прибути з направленням прокуратури, паспортом і, при наявності, медичною довідкою, яку тобі видадуть у травмопункті;
– факт твого перебування та побиття в міліції повинні засвідчити якомога більше людей, тому коли ти вийшов із райвідділу, одразу звернись за допомогою до перехожих, краще до жінок, по можливості запиши їхні прізвища та адреси проживання – це твої свідки. Якщо тебе біля райвідділу вже чекають рідні, друзі чи знайомі – нехай вони сфотографують тебе та отримані тілесні ушкодження на мобільний телефон. Близькі родичі повинні одразу написати заяву на ім’я начальника райвідділу про твоє побиття його підлеглими (таку заяву зобов’язані прийняти в міліції і через 10 днів надати відповідь про результати її розгляду);
– обов’язково заручись допомогою від фахівця в галузі права – звернись до адвоката, який буде захищати твої інтереси;
– будь наполегливим у відстоюванні своїх прав. Якщо вважаєш, що розслідування за фактом твого побиття проведене незадовільно, оскаржуй дії посадових осіб у вищестоящих інстанціях, звернись за допомогою до засобів масової інформації.
І наостанок – бажаю тобі ніколи не потрапляти в такі ситуації, але бути до них підготовленим необхідно. Хай щастить!
Джерело
Підписатися на:
Дописи (Atom)